Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"

вересні 1910 року. Приїздив сюди зустрічатися з матір’ю, якої не бачив три роки. У цьому будинку Марія Олександрівна вперше почула виступ сина перед товаришами.

Проводжаючи її в зворотну путь, Володимир Ілліч не міг навіть піднятись на пароплав — той належав російській компанії, і Леніна могли заарештувати на борту. Це була їхня остання зустріч за життя матері.

“Північна Венеція”, як називають шведи свою столицю, почала швидко рости з кінця XVIII століття, коли країна твердо стала на позицію нейтралітету. Ні наполеонівські війни (до речі, нинішній король Швеції Карл XVI Густав — нащадок наполеонівського маршала Бернадотта, всиновленого в дитинстві королівським домом цієї країни), ні Кримська війна, коли Англія намагалася втягти Швецію в боротьбу проти Росії, — ніщо не похитнуло нейтралітету цієї країни.

І нинішній добробут Швеції — ще один доказ на користь миролюбної політики.

Та знає Швеція й економічні труднощі. Одна з їхніх причин — зростання світових цін на сировину й нафту. Є й інші. Як наслідок — у країні зростає дефіцит платіжного балансу. Монополії прагнуть перекласти весь тягар на плечі трудящих. Вони у відповідь страйкують. Особливо гострі класові сутички відбуваються навесні. Ось ситуація, що повторюється мало не щороку. Щоб зірвати страйки сотень тисяч трудящих, підприємці оголошують локаут, закривають заводи. Потім втручається уряд і починається політичне шоу, де глядачі — вся країна. Уряд умовляє підприємців піти на деякі економічні поступки. Знаходять компромісне рішення, страйк і локаут припиняються, акції уряду, такого собі “батька нації”, зростають. Минає небагато часу… і підскакують ціни, з’їдаючи завойовану трудящими надбавку до зарплати.

Порівняно з іншими країнами капіталістичного світу рівень життя у Швеції один з найвищих. Та все ж і тут пересвідчуєшся: аби забезпечити собі стерпне існування, трудяща людина мусить здобувати свій хліб не лише в поті чола.

Екскурсійний автобус везе нас багатими кварталами Стокгольма. За вікном — вишукані вілли на березі моря з виходами на приватні причали, біля яких погойдуються розкішні яхти.

— Ви не в цьому районі живете? — запитуємо водія.

— Ні, мені тут не все подобається, — приймає він жарт і вже серйозно додає: — Тут живуть ті, на кого ми працюємо.

Сусідня Норвегія має багато спільного із Швецією. На берегах її численних мальовничих фіордів — чепурні, добре вписані в ландшафт селища. Працьовитість норвезького народу гідна поваги. У горах прокладено чудові шляхи, що з’єднують не лише міста, а й невеликі селища.

Кришталево чиста вода фіордів, громаддя вкритих лісом гір з обох берегів, купчасті хмари над вершинами… Неповторна, своєрідна північна краса.

Невеличке курортне містечко Мерок розташоване в глибині мальовничого Гейрангер-фіорду, про який норвежці склали не одну пісню. З одного берега стрімко летить розділений на сім сріблястих потоків водоспад “Сім сестер”. На протилежному березі до фіорду несе свої води солідніший, ширший водоспад. Місцеві жителі назвали його “Наречений”. Вічно прагнуть водоспади один до одного, з’єднуючись тільки у водах фіорду… Романтична легенда, яких так багато в краю Ібсена й Гріга.

Столиця Норвегії запам’яталася своїм “Парком життя”, його скульптурний ансамбль в оточенні каскаду водоспадів— пісня в камені про людське життя: кохання, любов до дітей, самопожертва в ім’я їхнього майбутнього…

Чимало разів доводилося заходити у порти Норвегії. Були ми там і в 1980 році, коли офіційні кола цієї країни, бойкотували московську Олімпіаду. Телебачення Норвегії!1 не шкодувало часу на антирадянські передачі. І ми ще раз переконалися в тому, що в буржуазній країні офіційна політика і прагнення простих людей часто не збігаються.

Судно заходить у Берген, на причалі нас зустрічають; і представники однієї з молодіжних футбольних команд міста. Хай там органи пропаганди як собі знають, а місцеві студенти й молоді робітники за традицією прагнуть зіграти матч із збірною “Максима Горького”. Отже, під вечір — на стадіон. Так було в рік Олімпіади, так і тепер.

На півночі Норвегії, у Хаммерфесті, стоїть Меридіанна колона. На цьому місці в середині минулого століття була остання база вчених Росії, Норвегії і Швеції, які здійснили першу міжнародну експедицію для виміру окружності земної кулі.

Про це ми дізнаємося у міській ратуші Хаммерфеста, де на першому поверсі міститься Королівське історичне товариство Білого ведмедя. Наш гід, секретар товариства Хільде Еріксен, розповіла, що взимку 1944–1945 років радянські війська визволили місто від фашистів. Про це тут пам’ятають не тільки історики.

Місця, які минало наше судно, ще в середні віки були відомі російським мореплавцям, купцям і дипломатам. Країни басейну Балтійського моря, Англія, Шотландія, Ірландія, Норвегія, Оркнейські і Фарерські острови, архіпелаг Шпіцберген… Ось Баренцбург — радянське селище на Шпіцбергені. Даємо три гудки. Нам відповідає гудок шахти.

Сувора природа Шпіцбергену. Скелі, крига, сніг. Тільки де-не-де влітку пробивається мох. А хоробра пташка, схожа на невелику чайку, висиджує пташенят. І знайшла ж природа для неї місцину! Якщо ненароком наблизитесь до її гнізда, атакує безстрашно і не перестане погрожувати, поки не відійдете на безпечну віддаль.

Велику мужність проявили руські люди, плаваючи в цих краях. За часів Ломоносова чотири промисловці з півночі Росії, зазнавши корабельної аварії, прожили на архіпелазі шість років. Змайстрували із решток снастей луки й стріли, полювали, ловили рибу, добували сіль із морської води, навіть обладнали кузню. Коли їх знайшли, в живих лишилося тільки троє архангелогородських мореходів. Довідавшись від земляків про цей випадок, видатний учений наполіг, щоб імена мужніх рибалок були вписані до протоколу Російської Академії наук.

Останнім вітчизняним героєм-одинаком, який побував у цих краях, став Володимир Русанов на своєму “Геркулесе”. Здібний інженер, сміливець, революціонер — він загинув на початку нинішнього століття у північних широтах. Далі почалося планомірне освоєння північного архіпелагу, де сьогодні і ми, і норвежці добуваємо вугілля.

Був полярний день, і жовте сонце висіло над обрієм. Турбохід ішов уздовж берегів архіпелагу. Перед нами відкрилася неповторна панорама. Грядою тяглися вершини невисоких гір. Між ними де-не-де траплялись рівні плато. І все вкрито сліпучим снігом. На цю картину можна дивитися безконечно. Північний край не такий привітний до людини, як південний, але заволодіває її душею, здається, набагато сильніше.

Ісландія на півночі трохи схожа на Шпіцберген — сопки, сніг на вершинах, але місцевий клімат м’якший. Мужні вікінги оселялися тут іще в середні віки. Є в Акурейрі пам’ятник одному з поселенців. Зморений чоловік, біля ніг його собака, а на плечах — недужа дружина й дитина Нині населення цієї країни — двісті тридцять тисяч чоловік.

Перші поселення з’явилися в Ісландії 874 року. Та лише 1876-го нинішня її столиця Рейк’явік дістала права міста, до цього ж