Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

вони оплатили навчання й Гани. Едуард познайомився з обома дівчатами і закохався в Гану. 6 листопада 1909 року, вже у Празі, зіграли весілля. І дружина, і її подруга на ціле життя стали вірними помічницями Бенеша в його науковій, а згодом і політичній роботі. На вимогу Аті молоде подружжя оселилося у величезному будинку поліцмейстера, де й жило до 1915 року, коли Бенеш був змушений тікати за кордон, а Гану та Атю кинули до в’язниці за звинуваченням у державній зраді.

З 1908 року доктор Бенеш викладав у Празькій торговельній академії, університеті та політехнічному інституті. Попри загальноєвропейське визнання, яке він уже почав здобувати як учений, до самої вимушеної еміграції 1915 року Бенеш так і не отримав посади штатного професора — австрійська влада вважала його (й цілком слушно) небезпечним ворогом існуючого державного ладу.

Вражають широта та різноманітність наукових інтересів Бенеша. Він займався науково-викладацькою роботою як основним видом діяльності лише шість років. Але встиг залишитися в історії науки як один із засновників сучасної соціології. Його професійно цікавили проблеми демократії і соціальні питання в найширшому розумінні, соціалістичні рухи і проблеми клерикалізму, реформування системи освіти в Австро-Угорщині, Бельгії, Ірландії та Швейцарії, він глибоко аналізував питання світової політики: французько-німецькі та британсько-німецькі суперечності, французько-британське зближення і посилення західних впливів у Росії, небезпеку пангерманізму. Бенеш написав монографію, присвячену особливостям англійської національної психології і специфіці британського робітничого руху, обґрунтував внесок журналістики у розвиток демократії, аналізував проблеми тиску капіталу на вільну пресу.

У ці роки Бенеш поступово відійшов від марксизму, яким захоплювався у студентські роки, і відкинув для себе вчення про класову боротьбу як основний рушій суспільного прогресу. Молодий професор вступив до Чеської прогресивної партії, але на прохання Масарика, який на той час очолював Партію реалістів, відредагував програму цієї партії. Дуже часто друкувався на сторінках центрального органу соціал-демократів «Права ліду». Взагалі за кілька років після повернення з-за кордону Бенеш став одним із помітних діячів ліберально-соціалістичного табору чеської політики, визнаним лідером якого був Масарик. Протистояли їм чеські консерватори, очолювані головою Аграрної партії Карелом Крамаржем. Але всі чеські політичні сили разом головним супротивником вважали імперську владу у Відні. Щоправда, відверто вести мову про незалежність ніхто не зважувався (це ж бо була державна зрада), але ідея про перетворення двоєдиної монархії на триєдину, надання чеським землям у рамках імперії таких самих прав, які мала Угорщина, була дуже популярною.

Бос Мафії та голова Ліги Націй

У перші дні Першої світової, згадує Масарик, по дорозі до редакції газети «Час», навколо якої гуртувалися опозиційні Австрії чехи демократичної, а отже профранцузько-британської орієнтації (консерватори, які дуже любили царську Росію, мали свої «Народні лісти»), він зустрів Бенеша. Едуард сказав старшому другові, що його мучить сумління — треба щось робити, коли прогнила Австрія жене чехів на убій за свої інтереси. «А я вже роблю», — сказав Масарик. Так, у липні 1914 року, прямо на вулиці було закладено основу чесько-словацького національного опору. Професори прийшли до висновку, що для цього є два рівною мірою важливих завдання — по-перше, провадити агітацію в самій Чехії, з тим щоб чехи саботували війну, а на фронті за першої-ліпшої нагоди здавалися ворогам австрійців, по-друге, домогтися від держав Антанти визнання чеського та словацького народів самостійною політичною силою, що бореться разом із союзниками проти німецько-австрійської коаліції. Отож Масарик вирушив через Німеччину та нейтральну Голландію до Франції, а Бенеш узяв на себе зобов’язання створити на батьківщині підпілля.

Пізніше англійський біограф Бенеша Генінгсгем писав: «У той час як Масарик був тим великим вождем, що визначав напрям політики, Бенеш був тим, хто надавав їй практичних форм».

Створену ним підпільну організацію Бенеш назвав Мафією. На початку минулого століття це слово ні в кого не асоціювалося з організованою злочинністю. Так споконвіку звалися таємні товариства сицилійських селян, що створювалися для захисту земляків від чужоземних правителів. Бенешева Мафія за якихось півроку стала чудово організованою структурою, настільки масовою, наскільки це дозволяли умови підпілля. З десяти членів Ради Мафії на чолі з Бенешем семеро були докторами філософії. І саме ці кабінетні вчені та професори змогли реально очолити і спрямовувати у потрібне русло антиавстрійський опір. Чехи і справді не воювали за Австрію — вони здавалися в полон росіянам та італійцям і поодинці, і цілими батальйонами. Але 1915 року австрійська таємна служба натрапила на слід Мафії. Члени Ради д-р Ратин, д-р Гербен, д-р Шайнер і Вацлав Клофач були заарештовані та засуджені до страти. А Бенеш за рішенням Ради нелегально перейшов німецький кордон, дістався Швейцарії, а звідти Парижа.

1916 року в столиці Франції було створено Чехословацьку національну раду, яка трохи згодом проголосила себе не багато не мало… урядом Чехословацької держави. Держави, якої ніколи не було, але яку Масарик з Бенешем вирішили неодмінно створити після перемоги Антанти. Саме Національна рада домоглася, що з полонених чехів та словаків в Італії, Росії, а потім і у Франції було сформовано чехословацькі легіони, які воювали проти німців та австрійців. Головою Нацради був Масарик, його заступником представник чеських правих старий мірошник з села Кляшториці Йозеф Дюріх, який перед війною багато років очолював фракцію Чеської аграрної партії в австрійському парламенті. Проте справжньою душею Нацради був її секретар Бенеш. Використовуючи свої особисті зв’язки в науковому та політичному світі Франції, Британії та США, він розгорнув безпрецедентну агітаційну кампанію за чеську справу. Адже Захід треба було ще переконувати, що чехи хочуть боротися проти австрійців та німців, а декому доводити, що чехи взагалі існують.

Влітку 1917 року під Зборовом на Тернопільщині 11 полків чеських легіонів у Росії практично самотужки зупинили наступ австро-німецької армії після того, як розагітовані більшовиками російські війська розбіглися. А на початку 1918 року чехословацькі легіонери дуже активно доклали рук до повалення влади більшовиків на величезних просторах Сибіру.

Не випадково французький прем’єр Пуанкаре проголосив 1919 року у Версалі: «Чехословаки