Читати книгу - "Діаболік"

Впродовж останніх днів мого перебування у фортеці Сайдонія повністю присвятила себе процесу перевтілення моєї особи у справжню Вельмишановну Панну. Вона захопилася цим заняттям навіть більше, ніж її матір. Разом ми вибрали мені новий колір волосся, зупинившись на темно-коричневому відтінку, і змінили тон шкіри на бронзовий. Вона обрала вигнуту форму брів й імплантувала довгі чорні вії, щоб підкреслити новий, зелений колір моїх очей. Її порадам про те, як стати кращою спадкоємицею Імпірінсів, не було кінця. Ночами Сайдонія переповідала мені кожну незначну дрібницю, що пригадувала про дітей Вельмишановного панства, з якими спілкувалася під час галактичних форумів — на випадок, якщо я зустріну когось із них у Хризантеміумі.

Форму свого носа я, звісно, залишила без змін.

Донія приклала долоні до моїх щік.

— Ти неймовірна, — на її обличчі промайнула тінь тривоги. — Повертайся, будь ласка.

Я накрила її долоні своїми руками. Єдина людина у всьому Всесвіті, яка є сенсом мого існування.

— Я повернуся.

Почулися голоси, і ми відсторонилися одна від одної. У кімнату у супроводі кортежу зі Служниць повільною ходою зайшла Мати-Засновниця. Вона була єдиною, хто проводжав мене. Сенатор поспіхом попрощався зі мною напередодні.

— Ходімо, Сайдоніє, — мовила Мати-Засновниця, взявши мене під руку.

Вона почала називати мене так, щоб я призвичаїлася до нового імені. Я не була настільки легковажною, як вона вважала, до того ж, у присутності Донії це звернення звучало якось неправильно. Коли Мати-Засновниця повела мене геть, я обернулася і востаннє поглянула на Сайдонію.

— Не забудь, що я розповідала тобі про Ексцесів, — прошепотіла Мати-Засновниця мені на вухо.

— Я пам’ятаю.

Ексцеси були зовсім не схожими на Сутеру ну Імпірінс (чию смерть ми видали за нещасний випадок, що трапився у загонах для тварин. Тушу застреленого звіра доставили з найближчої зірки, оскільки Мати-Засновниця знала, що Сутера хотіла б, аби її поховали за традиціями Геліоніки). Вони також не походили на Лікаря Ізаруса нан Імпірінса — сімейного терапевта. Церемонімейстр Етикету та Лікар були Ексцесами, які вірили в імперську систему, стали її частиною і здобули власне місце в ній. Вони вірою і правдою служили Імпірінсам, довівши тим самим свою відданість, і заслужили найменування «ну» та «нан», що символізували їх приналежність до слуг родини жіночого та чоловічого родів.

Ці Ексцеси, на відміну від Сутери й Ізаруса, отримували гроші за надані послуги. Вони були вірними не родині Імпірінсів, а валюті, яку їм платили за службу їй.

Їх називали найманими робітниками.

Цих Ексцесів спеціально винайняли, щоб вони супроводжували мене до Імператорського двору.

— Вельмишановне Панство контролює всі найпотужніші технології Галактики, Немезідо, — пояснила мені Мати-Засновниця на тижні. — У нас є зорельоти і зброя, тому ми — це уряд, що з’єднує одну зоряну систему з іншою. Ми і є Імперія.

Я знала, що на більшості населених планет відсутні сприятливі умови для людського проживання. Лише декілька з них обходяться власними ресурсами, але основна частина планет залежить від космічних ресурсів, а отже — вони повністю підконтрольні Вельмишановному панству. Окрім того, люди залежали від технологій, що їм віддавали Вельмишановні Пани. Саме тому Ексцеси були змушені служити Вельмишановному панству заради виживання.

Тільки-но ми з Матір’ю-Засновницею вийшли в коридор, як наймані працівники замовкли. Вони збилися в групки, обличчям один до одного і крадькома розглядали нас, ніби ми були якимись прибульцями. Я розглядала їх із такою самою цікавістю.

Як і Сутера ну Імпірінс, усі Ексцеси, крім наймолодших представників їх роду, мали фізичні дефекти, спричинені планетарними умовами проживання і впливом прямого сонячного світла. Мітки на шкірі, лінії, що називалися зморшками, надлишок плоті або, навпаки, її нестача, через що кістки просвічувалися крізь шкіру. У кожного з них була вибрита тонзура — лисина посередині голови, навколо якої росло волосся, через що їх зачіски нагадували вінець. Це створювало доволі дивний вигляд, особливо довговолосих жінок, більшість із яких заплітали коси й укладали їх навколо тої лисини.

У цьому космічному просторі постриг був обов’язковим для всіх Ексцесів, які бажали найнятися до імперської родини. Це було символом того, що вони прийняли віру вельмож Геліоніки або, принаймні, зробили вигляд, що навернулися в цю віру. Коли їх наймали на службу, посередині лисини робили татуювання у вигляді родинного символу, який вони мали носити до закінчення служби.

Погляди, які вони кидали на нас із Матір’ю-Засновницею, підказували мені, що великої любові й пошани до імперських родин вони не відчувають. Їх обурювала позиція, яку вони змушені були займати в суспільстві, де влада належала Вельмишановному панству — монополісту на всі наявні технології, до того ж Ексцеси були змушені прийняти ворожу віру, щоб служити цим вельможам заради власного виживання. Я нагадала собі, що вони всі пройшли ретельну перевірку на наявність партизанських нахилів, а тому не мають становити загрози. Урешті-решт, партизани належали до тієї групи Ексцесів, які вважали, що їм би жилося на планеті набагато краще, якби їх звільнили від Імперського ярма, крім того, вони виступали за заборону Вельмишановного панства й отримання знань. Партизанів вважали найстрашнішими зрадниками Імперії, тому нащадкам Партизанів у жодному разі не дозволять увійти до коло наближених осіб спадкоємиці родини Імпірінсів.

Ексцеси не вклонилися і не впали перед нами на коліна. Вони стояли прямо і мовчки дивилися на нас, поки Мати-Засновниця їх оглядала. Деякі з тривогою поглядали на Служниць, що несли мої речі. Більшість Ексцесів недолюблювала Служниць — це був загальновідомий факт.

Мати-Засновниця вшанувала найманих працівників стриманою посмішкою.

— Вітаю, — мовила