Читати книгу - "Місто кісток"

встигла відповісти, у кімнаті почувся різкий сміх. Клері була так захоплена книжками та Годжем, що не помітила Алека, який розвалився у м’якому червоному кріслі біля порожнього каміна.

– Не можу повірити, що ви купилися на цю історію, Годже, – сказав він.

Спершу Клері навіть не зреагувала на його слова. Вона здивовано витріщилася на нього. Як і багатьох інших одинаків, її зачаровувала схожість між братами і сестрами, і тепер, при світлі дня, вона бачила, наскільки Алек був схожий на сестру. Те саме чорне як смола волосся, ті ж тонкі брови, що вигинались у кутиках, та ж бліда шкіра й рум’яні щоки. Але якщо Ізабель була самовпевненою, то Алек провалився у кріслі, наче сподівався, що його не помітять. Його вії були такі ж довгі й темні, як і в Ізабель, але якщо її очі були чорними, то в нього – сині, як пляшкове скло. Ворожість у його очах була такою концентрованою, якою буває лише кислота.

– Я не зовсім зрозумів, про що ти, Алеку, – Годж повів бровою. Клері задумалася, скільки йому років. Незважаючи на сивизну у волоссі, чоловік був якогось невизначеного віку. Одягнений в акуратний, старанно випрасуваний сірий твідовий костюм, він був би подібний на доброзичливого професора коледжу, якби не глибокий шрам, що розсікав праву сторону його обличчя. Цікаво, звідки він у Годжа. – Ти хочеш сказати, що це не вона вбила цього демона?

– Звичайно, не вона. Погляньте на неї, Годже: дівчина з приземлених, й, крім того, ще мала. Вона ніяк не могла впоратися з равенером.

– Я не мала, – перебила Клері. – Мені вже шістнадцять… буде… в неділю.

– Ровесниця Ізабель, – сказав Годж. – Її ти теж вважаєш дитиною?

– Ізабель походить з однієї з найвидатніших династій Мисливців за тінями, – сухо мовив Алек. – А це дівчисько родом з Нью-Джерсі.

– Я з Брукліна! – обурилася Клері. – І що? Я вбила демона у власному будинку, а ти ледь не луснеш від заздрощів, тому що це зробила я, а не якісь розпещені самовпевнені пуцьвірінки з багатої родини, як-от ти чи твоя сестра!

Алек подивився на неї, наче громом уражений.

– Як ти мене назвала?

Джейс розсміявся.

– Щось у тому є, Алеку, – сказав він. – Саме демона погорди тобі слід остерігатися.

– Не смішно, Джейсе, – перервав його Алек, підводячись. – Ти дозволиш їй стояти тут і ображати мене?

– Так, – люб’язно сказав Джейс. – Це піде тобі на користь. Дивись на це, як на тренування витривалості.

– Може, ми і паработай[6], – процідив крізь зуби Алек. – Але твоя зухвалість випробовує моє терпіння.

– А твоя впертість випробовує моє. Коли я знайшов її, дівчина лежала на підлозі в калюжі крові поряд з помираючим демоном. Він зник на моїх очах. Якщо не вона його вбила, то хто?

– Равенери дурні. Можливо, він сам вжалив себе в шию. Таке уже траплялося раніше.

– Ти вважаєш, демон вчинив самогубство?

Алек стиснув рота.

– Їй тут не місце. Приземлених не допускають в Інститут, і для цього є вагомі причини. Якщо хтось дізнається, на нас донесуть Конклаву.

– Не зовсім так, – сказав Годж. – Закон дозволяє нам надавати притулок приземленим за певних обставин. Равенер уже напав на матір Клері, цілком вірогідно, що дівчина могла стати наступною.

«Напав». Клері подумала, що цим словом могли замінити «вбив». Ворон на плечі Годжа тихо каркнув.

– Равенери – машини для розшуку та знищення, – сказав Алек. – Вони діють за наказом чаклунів або могутніх повелителів демонів. Що зацікавило чаклуна чи повелителя демонів у звичайній приземленій родині? – Він глянув на Клері, його очі світилися неприязню. – Якісь ідеї?

– Напевне, це якась помилка, – сказала Клері.

– Таких помилок демони не припускаються. Якщо вони прийшли по твою маму, була якась причина. Якби вона була невинна…

– Як це «невинна»? Про що ти? – тихо спитала Клері.

Питання захопило Алека зненацька.

– Я…

– Він має на увазі, – продовжив замість Алека Годж, – що вкрай незвично для всесильного демона, який може керувати безліччю слабших демонів, зацікавитися справами людських істот. А проста людина не в змозі керувати демоном. Для цього їм не вистачає могутності, хіба що деякі дурні звертаються до чаклунів по допомогу.

– Моя мати не знайома з чаклунами. Вона не вірить у магію. – Раптом дещо спало Клері на гадку. – Мадам Доротея, сусідка з першого поверху, – відьма. Може, демони прийшли по неї, а маму схопили помилково?

Брови Годжа полізли вгору від здивування.

– Під вами живе відьма?

– Як і більшість відьом, вона несправжня, – сказав Джейс. – Я вже з цим розібрався. Немає жодної причини, щоб якийсь чаклун зацікавився нею. Хіба що він хотів викупити її