Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

просто неймовірно, якою мірою смереки та інші види чинять вплив на мікроклімат свого оточення. А наскільки вагомішим тоді є вплив незайманого лісу?

Хто інтенсивно впріває, мусить пити багато води. І таке посилене пиття у дерев ви дійсно можете побачити, щоправда, тільки під час заливних дощів. А оскільки зливи незрідка супроводжують урагани, то я не радив би вам у такий час прогулюватися лісом. Утім, якщо ви, як і я (часто у зв’язку з роботою) вже й так опинилися надворі, то можете бачити просто захопливе видовище. Здебільшого справжню пиятику влаштовують саме буки. Гілля у них, як і в багатьох листяних дерев, простягається косо вгору. Хоч так само правильно було б сказати: косо вниз. Тому що крона слугує не тільки для того, щоб ловити промені сонячного світла, а й для вбирання води. Дощ падає на сотні тисяч листків, з яких крапає на гілки. А з них стікає додолу, об’єднуючи невеличкі струмочки в один потік, що з гуркотом тече вниз по стовбуру. Біля підніжжя дерева вода падає з такою силою, що, потрапивши на землю, аж спінюється. Під час сильної бурі доросле дерево здатне додатково ввібрати понад тисячу літрів, які воно цілеспрямовано несе до коренів. А там вода зберігається в навколишніх надрах землі, допомагаючи пережити засушливі періоди.

Смереки та ялиці на таке не спроможні. Якщо ялиці, хитруючи, перемішуються з буками, то смереки нерідко стоять спраглими коло подібних до себе. Їхні верхів’я виконують роль парасолей, що дуже практично для мандрівників. Біля самого стовбура, принаймні під час заливного дощу, ви майже не змокнете, щоправда, те саме стосується і коріння дерева. Дощові опади аж до десяти літрів на метр квадратний (а це досить-таки інтенсивно) повністю залишаються на глиці та на гіллі. Вони знову випаровуються, щойно розходяться хмари, а відтак цінну вологу для лісу знову втрачено. Чому смереки таке чинять? Вони просто не навчилися підлаштовуватися під дефіцит води. Їхньою зоною комфорту є холодні регіони, в яких через низькі температури ґрунтові води майже не випаровуються. Наприклад, в Альпах, недалеко від верхньої межі лісу, де додатково ще й рясні опади забезпечують брак проблем з водою. Щоправда, труднощі викликають потужні снігопади, тому гілля росте горизонтально або злегка нахилене вниз, щоб за наявності великих тягарів спертись одне на одного. Проте так по них не стікає вода, й коли смереки ростуть у глибоких, сухих районах, то втрачають і цю перевагу від зими. У Центральній Європі більшість нинішніх хвойних лісів штучно насаджено — там, де людина вважала це за доцільне. Тут дерева постійно потерпають від спраги, бо їхня вбудована парасоля затримує третину опадів і випаровує їх назад у повітря. У листяних лісах ця частка становить тільки п’ятнадцять відсотків, отож вони отримують на п’ятнадцять відсотків більше води, ніж їхні вкриті шпильками колеги.

Ліс як водяна помпа

А як вода власне потрапляє до лісу чи — що ще важливіше — у землю? Наскільки просто звучить це питання, настільки важко на нього спершу відповісти. Адже однією з важливих особливостей землі є те, що вона лежить вище за рівень моря. Під дією сили тяжіння вода завжди тече до найглибшого місця, але так континенти швидко висохли б. Проте цьому запобігає постійне підживлення через хмари, що утворившись над морями, силою вітру транспортуються далі. Щоправда, цей механізм функціонує тільки на відстані кількох сотень кілометрів від узбережжя. Чим далі вглиб, тим стає сухіше, бо хмари, випустивши вологу, зникають. Уже через шістсот кілометрів стає так сухо, що утворюються перші пустелі. Отож, життя навзагал мало б існувати лише на вузькій смузі на краю континентів, а всередині все було би понурим та висохлим. Це навзагал. Тому що, на щастя, існують ліси. Вони є вегетаційною формою з найбільшою поверхнею листя. На квадратний метр лісу в кронах припадає 27 квадратних метрів листя й голок{30}. Там нагорі залишається та відразу ж випаровується частина опадів. Улітку дерева додатково споживають до 2500 кубічних метрів води на метр квадратний, які вони, дихаючи, виділяють у повітря. Через цю водяну пару заново утворюються хмари, що, пересуваючись у глиб континенту, знову перетворюються на опади. Така гра триває вічно, тому вологою забезпечуються навіть найвіддаленіші райони. Ця водяна помпа функціонує настільки добре, що опади в деяких великих регіонах Землі, наприклад, в Амазонській низовині, навіть на відстані багатьох тисяч кілометрів, усередині континенту, майже не відрізняються від опадів на узбережжі. Єдина передумова: від моря до найвіддаленішого куточка мусить існувати ліс. Уся система ламається передовсім тоді, коли бракує першого структурного елементу — прибережного лісу. Визнання за відкриття цього неймовірно важливого взаємозв’язку належить науковцям із Санкт-Петербурга в Росії на чолі з Анастасією Макарєвою{31}. Учені досліджували різні ліси всього світу й завжди діставали той самий результат. Чи то тропічні ліси, чи то сибірська тайга — завжди саме дерева постачали необхідну для життя вологу в глиб континенту. Науковці також виявили, що весь процес припиняється, якщо прибережні ліси вирубати. Це те саме, якби в електричній помпі витягти з води повітрозабірник. У Бразилії вже навіть видно наслідки: амазонський тропічний ліс висушується. Тут, у Центральній Європі, ми перебуваємо в межах 600-кілометрової смуги, а отже в зоні впливу водяної помпи. На щастя, тут іще збереглися ліси, навіть якщо вони так суттєво зменшилися.

Хвойні ліси Північної півкулі мають іще одну нагоду впливати на клімат і водний баланс. Вони видихають терпени — сполуки, що первісно слугують для оборони від хвороб та паразитів. Якщо ці молекули потрапляють у повітря, на них конденсується волога. Як наслідок, утворюються вдвічі товстіші хмари, ніж над незалісненими територіями. Зростає ймовірність випадіння опадів, окрім того, додатково відбивається приблизно п’ять відсотків сонячного світла. Місцевий клімат охолоджується, а прохолода й волога — це саме те, що полюбляють хвойні дерева. Через таку взаємодію ці екосистеми відіграють у межах зміни клімату, можливо, навіть потужну гальмівну роль{32}.

Для наших місцевих екосистем регулярні опади