Читати книгу - "На нові землі"

Якщо він наблизиться, — сказав син Тура тремтячим голосом, — Аун кине в нього дротик і спис!..

— Поранити тигра дуже небезпечно. Він лютіший за лева.

— А коли він не схоче піти геть від притулку?

— Аун і Зур мають харчів на два дні.

— Але у нас немає води! І чому з ним не прийшла тигриця?

Зур мовчав. Він уже думав про це. Мисливець знає, що хижаки інколи об’єднуються для вистежування здобичі, яку важко піймати одразу. Хвилину повагавшись, Зур відповів:

— Тигр блукає сам з кінця дня. Мабуть, тигриця десь далеко від галявини.

Аунові не було коли розпитувати далі. Він пильно слідкував за тигром, що наблизився до бамбуків на п’ятдесят ліктів.

Було вже добре видно його здоровенну голову з шорсткою шерстю на потилиці. Очі тигра світились яскравіше, ніж минулого разу. Аун почував дивну огиду до цих зелених вогників, на Зура ж вони наганяли жах. Час від часу над галявиною розлягався рик. Тигр підійшов ще ближче, потім почав нишпорити туди й сюди та кружляти навколо притулку з таким терпінням, яке породжувало відчай і страх. Звір немовби сподівався, що від цього поширшають щілини або ослабне плетиво з ліан і бамбуків. Кожного разу, коли він наближався, люди тремтіли, ніби сподівання хижака от-от мали справдитись.

Нарешті тигр причаївся в сухій траві. Звідти він терпляче стежив за людьми, і коли роззявляв пащу, його ікла блищали в світлі згасаючого вогнища.

— Він залишиться тут і вранці, — сказав Аун.

Зур не відповів. Він уважно дивився на дві тонкі гілки терпентинового дерева, які поклав біля вогню, бо вважав за потрібне завжди мати при собі сухі дрова. Потім поколов тоншу гілку і зібрав трісочки в оберемок.

— Невже Зур хоче розкладати вогонь? — незадоволено вигукнув син Тура.

— Вітру нема, земля в притулку гола, бамбук молодий, — відповів Зур, б’ючи кресалом по кременю, — Зурові потрібен зовсім маленький огонь!

Аун не суперечив. Він побачив, як полум’я охопило тріску, як його товариш підпалив кінець гілочки теребінта. Вона спалахнула яскравим вогнем. Тоді, нахилившись над щілиною, син Землі кинув цей факел у бік тигра... Прокресливши півколо, палаюча тріска впала в суху траву. Вона ж росла в найсухішому місці галявини, і ранкова роса ще не зволожила її.

Тигр підскочив перед вогнем, що зник серед найвищих стеблин. Аун мовчки сміявся. Зур уважно спостерігав, щоб в разі потреби запалити новий факел.

У траві помітне було тільки червоне миготіння. Тигр знову припав до землі...

Почекавши ще якусь мить, Зур підпалив другу гілку. Вогонь уже почав жерти її другий кінець, коли над травою знялось полум’я і шугнуло в усі боки блискучою повіддю. Хижак з риком підскочив. Він вже готовий був кинутись на притулок, як Зур жбурнув ще один факел...

Факел влучив хижакові в груди, і той як навіжений завертівся на місці. З сухим тріском вогонь заплигав поміж стеблинами, потім шугнув угору і оточив хижака. Тигр люто заверещав, вискочив з полум’я і щодуху помчав геть.

— Він не повернеться! — впевнено сказав Зур. — Жоден звір не вертається на те місце, де обпікся.

Аун був у захваті від хитрощів товариша, його радісний сміх переможно лунав над галявиною.

— Зур хитріший за Гуна Сухі Кості! — вигукнув Аун.

І його мускуляста рука ніжно лягла на плече сина Землі.

Тигр не повернувся. Аун і Зур спокійно спали всю ніч. Туман укривав галявину й джунглі, тиша й нерухомість залягли аж до світанку. Потім почали прокидатись звірі. Над річкою і деревами знявся глухий шум. Син Тура вийшов з притулку і уважно оглянув місцевість. Нічого підозрілого не було помітно. Пройшли олені, і це ще більше заспокоїло людину.

Аун повернувся до Зура і сказав:

— Рушаймо. Але спочатку йтимемо на захід, щоб не зустрітись з тигром.

Вони вирушили, ледве зайнялась зоря. Туман повільно розповзався клоччям і танув у блідому небі, що починало синіти. Звірів спочатку було мало, а потім значно побільшало: воїни догадувались, що вони вже перейшли місцевість, де панував тигр. Проте Аун тривожно нюхав повітря. Хвороблива спека огортала листя; дошкуляли червоноголові мухи. Тонкі промені сонця, прохоплюючись крізь листя, пекли шкіру, як терміти. З листя дерев визирали збуджені мавпи. Папуги кричали сухими, пронизливими, божевільними голосами...

— Грім буде гніватись на ліс! — сказав син Землі.

Аун спинився, щоб оглянути місцевість на заході.

Починалась галявина, видно було довгу смужку блакитного неба без єдиної хмаринки. А проте двоє людей відчували тривогу, що ширилася навкруги, наче острах перед чимсь невідомим.

Це тривало довго. Аун і Зур спустились навскоси до річки. Опівдні гроза була ще далеко. Вогню не розкладали. Неохоче з’ївши по шматку спеченого напередодні м’яса, лягли відпочивати. Спокій їх порушували напади в’їдливих комах.

Коли вони рушили далі, на