Читати книгу - "Господиня"

вас є хтось на оці? — запитала я холодним як лід голосом.

Вона посміхнулася.

— Я маю дозвіл спробувати. Ненадовго. Обіцяли притримати для мене мого теперішнього носія.

Я глибоко вдихнула. Мене трусило, а в Мелані від ненависті забракло слів. Думка про те, що в моєму тілі побуває шукачка, навіть за моєї відсутності, була настільки відразливою, аж повернулася нещодавня нудота.

— Вашому розслідуванню дуже не пощастило, бо я не пустопляс.

Шукачка примружила очі.

— Так-так. Здається, завдання затягується. Я ніколи не любила історії, але тепер бачу, що доведеться прослухати повний курс.

— Ви щойно сказали, що вже запізно копирсатись у спогадах Мелані,— нагадала я їй, силкуючись зберігати спокій. — Тож чи не пора вам забратися туди, звідки ви прийшли?

Вона стенула плечима й зобразила натягнуту посмішку.

— Так, запізно… для добровільної інформації. Але якщо не співпрацюватимете ви, все одно вона сама скоро приведе мене до бунтівників.

— Приведе? — Коли вона цілковито вас підкорить, ви будете як той слабак — колись Стрімка Пісня, а потім Кевін. Пригадуєте? Який напав на цілительку?

Я вперла в шукачку погляд — від подиву в мене розширилися очі й роздулися ніздрі.

— Так, це лише питання часу. Вам розрадниця, мабуть, не показувала статистики? А якщо й так, то у неї немає інформації, котрою володіємо ми. Кількість випадків, коли душі здобули тривалу перемогу над непокірними людськими носіями, становить менш як двадцять відсотків. Ви не уявляли, що все настільки погано?

Потенційним поселенцям дають сфальшовану інформацію. А дорослих носіїв більше не пропонуватимуть. Ризики занадто високі. Ми втрачаємо душі… Зовсім скоро Мелані почне балакати до вас, промовляти через вас, контролювати ваші рішення.

Я не поворухнулася ні на дюйм і не розслабилася ні на м’яз. Шукачка гойднулася вперед і звелася навшпиньки — тепер ми стояли обличчя до обличчя. Знизивши і пом’якшивши голос, вона зробила спробу мене переконати:

— Невже ви цього хочете, Вандрівнице? Невже згодні програти? Зникнути, розчинитися в іншій свідомості? Стати просто тілом-носієм?

Я ледве дихала.

— Далі ставатиме тільки гірше. Ви вже не будете собою. Мелані переможе, а ви щезнете. Може, хтось нагодиться… Може, вас пересадять, як Кевіна. І ви станете немовлям на ім’я Мелані, яке замість писати музику… або чим вона там займалася… бавитиметься ляльками.

— Шанси менш як двадцять відсотків? — прошепотіла я.

Шукачка кивнула, намагаючись приховати посмішку.

— Ви втрачаєте себе, Вандрівнице. Усі світи, які ви бачили, увесь досвід, який ви зібрали, — все це зведеться нанівець. У вашій особовій справі записано, що у вас є потенціал до материнства. Якщо ви станете матір’ю, то принаймні не все буде втрачено. Навіщо себе марнувати? Ви не думали про материнство?

Я відсахнулася, моє обличчя палало.

— Вибачте, — пробурмотіла вона, також червоніючи. — Це було неввічливо. Забудьте, що я сказала.

— Я йду додому. Не ходіть за мною.

— Мушу, Вандрівнице. Робота така.

— Чому ви так переймаєтеся через кількох зайвих людей? Чому? Чим ви обґрунтовуєте свою роботу? Час вам приєднатися до решти і зробити щось корисне!

Мої запитання і приховані обвинувачення анітрохи її не збентежили.

— Там, де грані людського світу перетинаються з нашим, смерть невідворотна, — вона промовила ці слова мирним тоном, і на мить в її обличчі я побачила когось наче зовсім іншого. Дивина, але вона щиро вірить у те, що каже! Адже я вважала, що вона стала шукачкою, бо в душі прагла насилля. — Якщо через ваших Джареда і Джеймі гине бодай одна душа, це вже забагато. Поки на Землі не запанує цілковитий мир, моя робота виправдана. А поки по ній ходять живі Джареди, я мушу захищати наш вид. І поки існують Мелані, що водять душі за ніс…

Я розвернулася і попрямувала додому широкими кроками, що змусили б шукачку бігти, якби вона захотіла мене наздогнати.

— Не загубіть себе, Вандрівнице! — крикнула вона навздогін. — Ваш час спливає! — вона зупинилася, а потім гукнула голосніше: — Не забудьте повідомити, коли поміняєте собі ім’я на Мелані!

Але відстань між нами збільшувалася, і голос її затих. Я знала, вона йде слідом своїм гусячим кроком. Цей нестерпний останній тиждень — коли я бачила її обличчя на кожному занятті, щодня чула її ходу поруч на тротуарі — був ніщо у порівнянні з тим, що буде далі. Вона збирається перетворити моє життя на пекло.

У голові бемкало, ніби Мелані несамовито гамселила у стінки черепа.

«Позбудьмося її! Скажи начальству, що вона втнула щось неприпустиме. Побила нас, наприклад. Наше слово проти її…»

«Ага, у людському світі,— нагадала я Мелані, майже жалкуючи, що такий сценарій відійшов у минуле. — У нас немає начальства у вашому розумінні слова. Співпраця рівноправна. Є працівники, перед якими ми звітуємо з метою упорядкувати інформацію, і збори, що приймають рішення щодо цієї інформації. Але без власної волі шукачки ніхто не зніме її із завдання. Розумієш, ця схема…»

«Яка різниця, що за схема, коли нам від того мало зиску? А давай її вб’ємо!»

В уяві мимоволі намалювався образ моїх долонь, що стискаються навколо шиї шукачки.

«Оце прямий доказ того, що ваш світ краще віддати в наші руки».

«Визнай