Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

class="book">Люди, які довгий час мешкають в одному місці, але все так само поводяться церемонно, нібито у присутності чужих, і завжди стежать за собою. І справді, важко знайти всіх вищезгаданих людей.

Важко також не накапати тушшю, коли переписуєш роман чи збірник пісень. У красивому зошиті пишеш з особливим старанням, але все одно він швидко брудниться.

Важко підтримувати дружні стосунки і чоловікам, і жінкам. Рідко буває, що люди довго можуть бути в гарних стосунках.

78. Найкращі покої

Найкращі покої для придворних дам знаходяться у вузьких галереях. Коли піднімаєш верхню стулку дверей, то в кімнаті завжди продувається, і навіть влітку тут прохолодно. Взимку разом із вітром до кімнати залітає сніг і град – це також мені подобається. Кімната дуже вузька, а тому, коли приходить дівчина-прислуга, то почувається незручно, намагається заховатися за ширму і вже не сміється так голосно, як робить це в інших кімнатах. Вдень ми постійно зайняті, та й вночі не знаходимо собі спокою, але в цьому є своя принадність.

Вночі біля нашої галереї постійно чути стукіт чобіт. Раптом стукіт припиняється, і в двері хтось стукає. Дивно, що дама одразу знає: «Це він прийшов!» Якщо чоловік буде довго стукати і не почує якогось звуку, може подумати: «Вона вже заснула», й тому дама робить декілька рухів, і чути, як шелестить шовк, а тоді чоловік розуміє: «Вона все ще не спить!»

Взимку звук щипців біля жаровні – знак для чоловіка, що вона ще не спить. Він кличе її, та вона не відповідає, тоді він кличе все сильніше, і дама поспішає до дверей і відчиняє їх чоловікові.

Чується спів дам, які промовляють вірші, потім дама відчиняє сама двері, хоча ніхто і не стукав до неї, і тоді зайде й той, хто не планував заходити.

Інколи не вдається зайти, і тоді чекаєш всю ніч за парканом, – і в цьому також є свої принади.

Молоді особи або куродо шостого рангу не наважуються просто так зайти до опочивалень дами, а тому вони чекають всю ніч біля кімнати.

А ось чоловік у темно-лілових шароварах та в яскравому каптані проходить у кімнату, перелізши через нижню стулку. Він пише листа або ж поправляє волосся, попросивши в дами дзеркало. Ну, хіба не гарний він?

Звісно, в опочивальні є завіса, проте між її верхніми та нижніми краями є маленька щілина, через яку все видно. Чоловік знаходиться зовні кімнати, а жінка всередині, – ось так вони ведуть діалог між собою. Обличчя в них знаходяться на одному рівні. Проте погано, коли він велетень, або ж вона маленького зросту. Люди однакового зросту чудово бачать одне одного.

79. Музична репетиція перед святом Камо

Музична репетиція перед святом Камо приносить величезне задоволення. Слуги відомства високо піднімають довгі соснові факели. Вони повтягували голови в плечі й намагаються увіткнути кінці факелів.

Потім починається концерт, особливо хвилює серце – флейта. І тут з’являються сини найвідоміших вельмож у розкішному вбранні. Потім охорона наказує всім розійтися, щоб їх хазяїн зміг пройти. Їх голоси зливаються з музикою, – це дуже цікаво.

Ми не зачиняємо дверей, чекаємо, поки з палацу підуть музики. Ще чути, як вони співають:

На новому рисовому полі Трава «багатства» росте!

На цей раз у них вийшло заспівати краще.

Буває, що не зовсім серйозний чоловік цього разу пройде і навіть не зупиниться біля дам, то вони вже сміються:

– Ну почекайте, навіщо ж втрачати такий вечір, ну зупиніться хоч на хвилинку.

А чоловік, якщо погано себе почуває, аж падає, так біжить від них.

80. Імператриця в канцелярії

Імператриця була в канцелярії. Все там говорило про старовину: дерева, будівля, ми всі відчували якусь чарівність.

Пройшли такі чутки, що в головній опочивальні внутрішньої кімнати живе злий дух, а тому опочивальню для імператриці влаштували в північній частині. А придворні дами несли свою службу у суміжній галереї.

Ми так часто чуємо переклик вартових, що скоро навчимося розпізнавати їх з голосу.

– Це йде той-то і той-то, – говорить одна дама.

– Та ні, це зовсім інший, – перехоплює друга дама.

Ми посилаємо прислугу подивитися.

– Ну, я ж казала, – радіє та, що вгадала.

Одного разу, коли сяяв ясний місяць, ми пішли до саду, окутаного туманом. Імператриця почула нас і також встала з постелі і приєдналася до нас. Всі дами її почту були в саду або стояли на веранді. Так ми насолоджувалися прогулянкою. Повільно прийшов світанок.

– Я піду до вартівні Лівої гвардії, – сказала я.

І тоді дами поспішили за мною.

Раптом ми побачили, як до палацу імператриці наближаються придворні, наспівуючи: «Що це, що це? – Голос осені». Ми швидко побігли до імператриці розповісти їй про нашу зустріч. Один із чоловіків похвалив нас, мовляв: «Ви милувалися місяцем?»

Придворні часто навідували наш палац і вдень, і вночі. Навіть високоповажні чиновники, якщо в них не було термінових справ, обов’язково навідувалися до нас.

81. Те, що не має логіки

Жінка, яка так мріяла отримати посаду при дворі, нарешті її отримує, і от: тепер їй нудно!

Коли видають свою доньку за чоловіка, який зовсім не зацікавлений нею. От тепер скаржаться на нього.

82. Не показувати, що жалієш когось

Коли хтось дає почитати пісню, яку склав, ти його жалієш і кажеш, що пісня гарна, і в цьому немає нічого поганого.

А буває таке, що друг хоче відвідати свого знайомого, який знаходиться далеко, та для цього необхідно запрошення. Просиш когось написати лист-запрошення, – а там написано таке, що зовсім нікуди не годиться. Ти настільки обурена, що навіть відповідати не хочеться на такий лист.

83. Те, що гріє душу

Монах, який підносить імператору подарунок у Рік зайця.

Виконавець священного танцю каґура.[79]

Лотос у ставку, який увесь у крапельках дощу.

Актор із трупи ляльководів.

Танцівник, який розмахує прапором під час священних дій.

84. Той, хто має владу

Правитель провінції Куґуцу.

Правитель гарної країни.

85. Коли закінчилося святкування днів Святого Будди

Коли закінчилося святкування днів Святого Будди, то наступного ранку в опочивальню імператриці принесли ширми, на яких було зображено пекло, і вона мала дивитися на них і каятися. Не було нічого потворнішого, ніж ті зображення.

– Дивися на них, – наказувала мені імператриця.

– Ні, не можу, – відповіла я і з остраху заховалась.

Іде дощ. У палаці дуже нудно, та ось до нас завітали придворні, і почався концерт. Гарно на біва