Читати книгу - "Порожня труна"

то, певно, усвідомлювали, що дістати за такий строк п'ятсот тисяч франків буде неможливо. Тим гірше для вас тепер, коли минув тиждень і ви змушені визнати правду, що у вас немає жодного су.

Дроп говорив із запальністю людини, яка втратила самовладання, що й справді було так. Уже давно цей бідолашний представник науки знемагав під вагою матеріальних проблем, які з кожним днем ставали все тяжчі й робили все безнадійнішим його власне становище. Коли Міньяс погодився на оборудку, не маючи змоги заплатити, то це була його вина, хай сам тепер виплутується.

І професор знай повторював:

— Я тут ні до чого. Це єдине, що я можу вам сказати.

Поки Поль Дроп кип'ятився, Міньяс і далі усміхався, впевнений, спокійний, принаймні зовні.

— Годі-бо вам! — сказав він. — Ситуація не така вже й безнадійна, в мене ще є час до шостої години вечора, щоб заплатити… тобто, щоб знайти чотириста сорок тисяч франків, яких нам бракує.

Почувши це, професор здригнувся.

— Чотириста сорок тисяч франків?.. Що ви хочете цим сказати? Ви ж купили клініку за п'ятсот тисяч?

Міньяс у відповідь знову посміхнувся.

— Дійсно, це так, але після того, як ви заробили шістдесят тисяч… Дропе, я маю на увазі чек, що його виписав отой премилий Педро Коралес.

Професор пополотнів, підійшов до свого стола і з грюкотом висунув шухляду. З-під купи паперів він витягнув злощасний чек, що його виписав Педро Коралес.

— Точно, — пробурмотів він, — ми заробили, як ви кажете, шістдесят тисяч франків. Отож бракує чотириста сорок тисяч.

Поль Дроп особливо наголосив на слові «бракує», ніби хотів підкреслити, що суму, яку Міньяс повинен був знайти до шостої години вечора, коли не хоче публічно визнати свою поразку, він вважає мізерною.

Міньяс, здавалося, не помічав нервозності лікаря. Коли той шпурнув чек, банкір підсунув папірець до себе, дбайливо склав його і, задоволено посміхаючись, засунув до свого портмоне.

— Тепер мені лишається знайти всього чотириста сорок тисяч франків, — проголосив він, наголошуючи на слові «всього», ніби хотів підкреслити, що після всього цього йому буде легко знайти цю суму і виплутатися з ситуації, яка, проте, виглядала безнадійною.

Міньяс поклав портмоне до внутрішньої кишені піджака і, здавалося, втратив інтерес до подальшої розмови.

— До речі, Дропе, повинен вас повідомити про один візит. Щойно на авеню Гранд-Арме я перестрів цього Педро Коралеса, з яким я вже давно знайомий. Мені стало відомо, що він збирається зайти до вас і що…

Але лікар не дав скінчити своєму компаньйону. Дізнавшись про таку новину, він аж підскочив.

— Педро Коралес збирається зайти сюди? З'явитися переді мною?.. Мені щось не віриться в це. Ні, він не наважиться!

— А це чому? — щиро здивувався Міньяс.

Поль Дроп рвучко підійшов до свого співрозмовника.

— Тому що, коли Педро Коралес дозволить собі з'явитися тут, то тільки, на мою думку, для того, щоб домагатися своїх прав як від спільника. Цей тип вважає мене таким, як він сам… Я цього не витерплю, Міньясе. Він не має ніякого права ставитися до мене як до рівні.

Дроп ще не скінчив говорити, як Міньяс розреготався. Угамувавшися, грек вигукнув:

— Слово честі, Дропе, ви стаєте ще дріб'язковішим, ніж… та це не має значення, ніж будь-хто… Це ж дурість, голубе, те, що ви кажете. Педро Коралес — хороший хлопець, і коли він щось не так бовкнув, то зате щедро оплатив ваші послуги. Зараз, коли в нас такі труднощі з оплатою наших боргів, не треба поривати з такою грошовитою людиною… Дропе, голубе, будьте політиком.

Коли Педро Коралес прийде, то я прошу вас не тільки його прийняти, а й бути з ним дуже люб'язним.

Міньяс говорив твердим, владним тоном, і професор обурився.

— Це що, наказ? — спитав він.

Міньяс навіть оком не моргнув.

— Це просто порада, яку я дозволив собі вам дати, от і все. — І повів далі своїм звичним тоном: — Бачите, Дропе, ви дуже нерозважливий. Майте на увазі, від вашого ставлення до Педро Коралеса залежить, чи матимете ви можливість працювати задля вашої великої справи, тобто для кохання!

Міньяс не уточнював, що саме він мав на увазі, і задовольнився лиш багатозначним поглядом. Професор, здається, збагнув, на що натякає фінансист, бо відповів глухим від хвилювання голосом:

— Так, звичайно, я віддав би життя за…

— Гаразд, але для цього у вас же немає грошей?

— Атож, — підтвердив Дроп. — За будь-яку ціну потрібно, щоб я зберіг керівництво цією клінікою.

Міньяс і не чекав від нього іншої відповіді.

— То ви самі розумієте, що вам слід бути розважливим і люб'язно прийняти Педро Коралеса.

Здавалося, що Міньяс вимагав від професора надто багато. Поль Дроп знову здригнувся; проте він спромігся опанувати себе і тільки гірко сказав:

— Не розумію, Міньясе, для чого ви мені даєте такі поради? Можу побитися об заклад, що це ви порадили самі чи намовили когось порадити Педро Коралесу звернутися до мене. Що ви ще замислили? Чи не надумали ви позичити гроші в цього типа?

Міньяс підвівся. Підійшовши до вікна кабінету, він став тарабанити по шибці.

— Позичити гроші в Педро Коралеса?.. Е ні, старий, я не люблю позичати. Позичати? Це означає, що колись треба буде їх віддавати.

— Так що ж вам більше до вподоби? — засміявся Дроп.

— Брати, — відрізав Міньяс.

Проте він, здавалося, зразу ж пошкодував про таку відповідь. Перестав тарабанити по шибці, повернувся до професора Дропа, що застиг, спершись об камін, спантеличено дивлячись на співрозмовника.

— Годі про це! — вигукнув він. — Давайте поговоримо про щось веселіше!

І знову обернувся до вікна.

— Ось хто вирятує нас із халепи, — сказав він, помовчавши. — Я маю на увазі Педро Коралеса. Певно, він уже розмовляє