Читати книгу - "Мертва голова"

повагу до Сполдінга. Вже те, що містер Сміх зажадав не тисячу, не мільйон, а десять мільйонів, піднімало його над юрбою дрібненьких авантюристів.

Але так залишити цього не можна. Подарувати ні з того ні з сього десять мільйонів — не такий містер Бекфорд.

І Бекфорд почав дзвонити в поліцію, в прокуратуру, своїм агентам.

Король сміху

За кілька годин Сполдінг — містер Сміх, як уже прозвали його журналісти — здобув світову славу. Вірніше, світового розголосу набула незвичайна подія (в хмарочосі Бекфдрда. Але про самого містера Сміха, про його минуле, про його особисте життя знали дуже мало. Кореспонденти згадували, що під ім’ям містер Різус (містер Сміх) подвизався на кращих естрадах мюзик-хола якийсь гуморист, що надзвичайно швидко створив собі кар’єру. Як тільки він виходив, глядачі в залі заливалися гомеричним реготом, і містера Різуса вже тоді звали Королем сміху. Однак він, пролетівши яскравим метеором, зник з естради так несподівано, як і з’явився. Про нього забули, дальшою долею його не цікавилися.

І от зараз містер Різус, Король сміху, так раптово нагадав про себе.

Армія в’юнких кореспондентів і зграя поліцейських кинулись по місту, розшукуючи сліди Сполдінга. На подив самих слідопитів, їх знайшли дуже просто. Виявилося, що Сполдінг наймає прекрасний особняк майже в центрі міста. Будинок стоїть посеред саду, оточеного красивою залізною огорожею, через яку добре видно особняк і всі доріжки садових алей. Сюди й кинулися на приступ юрби журналістів, фотографів, кінооператорів.

Залізні ворота й хвіртка були замкнені. На дзвінки ніхто не виходив.

Не минуло й п’яти хвилин, як в’юнкі люди із спритністю мавп перелізли через залізну огорожу і кинулись до будинку. Але тут сталося незвичайне. Стіни будинку перетворились на екран денного кіно, і на ньому з’явився Король сміху. Одночасно заговорили репродуктори. І «нападаючі», гублячи вічні пера, блокноти й фотоапарати, вже качалися по землі в судорогах сміху. Деякі, закривши очі й вуха, змогли підійти до дверей будинку, але двері були замкнені. Та й неможливо ж інтерв’ювати з закритими очима й вухами!

Атака була відбита. Армія журналістів ганебно ретирувалась.

Настільки ж сумною була доля і поліцейської атаки. Всі полісмени падали в саду від реготу. Старий працівник поліції, що очолював загін, підняв білий прапор — хусточку. На його подив, екрани погасли й репродуктори замовкли. Настало щось подібне до перемир’я. Начальник попрямував до будинку. Двері перед ним відчинились. Повернувся він хвилин через десять, збентежений, замислений, з загадковою усмішкою на обличчі. Кишені його френча дуже відстовбурчувались. Він віддав своїй розбитій армії наказ про відступ. Того ж дня він доповів начальству і повідомив про це журналістам, що містер Сміх непереможний. Єдино можлива війна з ним — повітряна. Але не кидати ж з аероплана стокілограмові бомби в центрі міста.

… Місто схвильоване. А винуватець всього переполоху спокійно сидів у глибокому шкіряному кріслі, курив сигару, згадуючи пройдений шлях, і підбивав підсумки.

Сполдінг, нарешті, багатий. У нього прекрасний готель у місті й вілла в горах. Яхта, аероплан, автомобілі… Чого ще не вистачає йому? Дружини! йому потрібна незвичайна дружина. От якби місіс Файт! Красуня двадцяти чотирьох років, вдова. Власниця мільйонів, фабрик і заводів. Найбагатша наречена в світі. Так пишуть газети. Чому б не завоювати сміхом її серце і її мільйони? Це, звичайно, може бути кваліфіковано як примус, навіть насильство, розбій, вимагательство. Та хіба не все одно?

І Сполдінг почав розробляти свій новий план. Справитися з Бекфордом було легше: Сполдінг добре знав Бекфорда. Про місіс Файт він знав тільки з газет. Доводилося збирати додаткові відомості через приватних агентів. Файт була крупною ставкою, і треба було зробити все, щоб не програти цієї ставки.

Через кілька днів усе було готове. Сполдінгу пощастило проникнути в палац Файт. Вдалося обеззброїти, приборкати і особисту охорону: лакеїв, камеристок, розшукати в нескінченній анфіладі кімнат місіс Файт.

Коли Сполдінг увійшов, Файт курила єгипетську сигару, вставлену в золотий мундштук з сапфіровим наконечником. На ній було газове скляне плаття, рожеві туфлі з мавпячої шкіри з брильянтовими пряжками.

— Чи згодні ви, місіс Файт, вийти за мене заміж? — спитав Сполдінг, наділивши цю пропозицію легким дотепом.

Файт дзвінко розсміялась, але тут же швидко відповіла:

— Перестаньте смішити мене, Сполдінг! Ви хочете, щоб я вийшла за вас заміж? Так у чому ж справа? Яка жінка відмовиться стати дружиною Короля сміху? Я згодна. І я не звикла відкладати свої рішення.

Сполдінг був так приголомшений цією швидкою згодою, що забув про свою «атаку сміхом». Він стояв нерухомо з напіввідкритим ротом і, мабуть, вперше був смішним, не бажаючи нього. Енергійна жінка швидко взяла ініціативу в свої руки. Вона подзвонила. На дзвінок увійшла сива бабуся, схожа на придворну статс-даму.

— Мадам Анжело, — сказала Файт по-французькому, — прошу вас негайно викликати сюди пастора Гоббса. Розпорядіться, щоб подали авто. Протелефонуйте Джонсу. Через годину ми вилітаємо в Сан-Франциско. Три пасажири. Вага… ваша вага?

— Вісімдесят п’ять, — автоматично відповів Сполдінг.

— У мене сімдесят, у пастора сто. Разом двісті п’ятдесят п’ять. Багаж двадцять. Всього двісті сімдесят п’ять. Передайте ці цифри Джонсу. Попередьте, щоб масла й бензину вистачило на весь шлях без посадки.

Відпустивши мадам Анжелу, місіс Файт звернулась до Сполдінга.

— Пастор повінчає нас у небі. Правда, це дуже оригінально? Вся Америка говоритиме про це. А в Сан-Франциско ми пересядемо на нашу яхту і…

Файт натиснула другу кнопку. Ввійшла камеристка.

— Мадлен! Швидше пальто й капелюшок! Для авто.

Коли Сполдінг трохи опам’ятався від несподіванки, думки його гарячково запрацювали.

Чому Файт погодилась так швидко? Може, тут якась хитрість? А може, це щиро? Чому б їй не бути щирою? Хіба Сполдінг не молодий,