Читати книгу - "Перстень Борджія, Володимир Нефф"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Задля цього він мусить скинути й ліквідувати папство як джерело забобонів, гноблення, темряви і злиднів.
Запопадлива схвильованість його голосу залишила герцо–гиню–вдову цілком холодною.
— Так, — сказала вона. — І що далі?
— А далі він хоче розгромити турків.
— Ну, що ж, — підсумувала герцогиня–вдова. — Це все зрозуміло. Я не можу зрозуміти лише одного: яка роль у цьому всьому припадає нам і як ми, за вашим власним висловом, маємо заробити свої гроші, славу й силу.
— Це дуже просто, — відповів юний кардинал і прошепотів герцогині на вухо про незначне завдання, доручене йому графом ді Монте К’яра, виконання якого буде ще простішим, якщо вона, його кохана тітонька, буде біля нього і сприятиме йому — а особливо коли надійде мить палацового перевороту — своєю присутністю, радою і допомогою. Від успіху цього перевороту залежить усе; відчинити брами Страмби буде вже дрібницею. Ну, тепер тітонька втаємничена у все, і юний кардинал твердо переконаний, що цей дотепний план їй подобається.
— Так, подобається, — кинула герцогиня–вдова.
— Самі бачите, що користь він принесе передусім нам, — вів далі юний кардинал, втішений, що тітоньку нарешті вдалося переконати.
— Так, це принесе нам користь, — сказала герцогиня–вдова. — Хоча й незначну, але на безриб’ї і рак риба.
— Як це незначну? — здивувався юний кардинал. — І якби я вам навіть нічим не віддячив, що, певна річ, неможливо, я з вами, люба тітонько, поділюся всім своїм маєтком, реституцію[11] якого мені обіцяно. А Петр не обдурить, що пообіцяв — виконає.
— Не хочу я нічого ні від вас, ні від нього, убивці моєї дочки, а можливо, й чоловіка, якщо це не ви сам, — сказала герцогиня–вдова. — Моїм паном, від якого я залежу, є Святий Отець у Римі, і ви поїдете до нього вже завтра вранці, точніше кажучи, сьогодні вранці, бо вже з півночі звернуло, і розповісте йому детально, хто такий граф ді Монте К’яра і що в нього на думці, тобто які нові злочини готує він проти нашої святої віри і мирних людей доброї волі. Скажете йому, себто Святому Отцеві, що на цей крок намовила вас я, і я переконана, що Святий Отець не забуде про це. Оце та незначна користь, яку принесе нам уся ця паскудна історія.
Ці страшні слова вона вимовила так голосно, що юний кардинал знайшов за потрібне збігати до обох дверей, зазирнути у сусідню кімнату та коридор і знову пересвідчитися, що ніхто не підслуховує. «Ох, Боже милосердний, — думав він, — ох, усі святі й архангели, чому я, телепень, сказав це отій відьмі!»
— Ох, тітонько, люба тітонько, — говорив він, ляскаючи зубами і ковтаючи сльози переляку й жаху, мов у лихоманці, — не вимагайте від мене нічого подібного! Я краще накладу на себе руки, аніж послухаю вас! Ви не знаєте Петра так, як я: це стихія, це демон! Два роки тому він був банкрутом і жебраком, а сьогодні став володарем острова і особистого військового флоту — чи не втручання це надприродних сил, які він приборкав і підкорив своїй волі? Скажіть лишень самі, адже ви розумієтеся на таких речах краще за мене. Це правда, що він нас скривдив, але тільки тому, що ми самі вставляли йому палиці у колеса; і ви це знову хочете робити? Чому б не надати йому можливість виправити те, що він зіпсував з нашої вини? Він сказав, що мені краще скочити вниз головою у кратер Етни, ніж знову його зрадити; а саме це ви мені пропонуєте. Ні, я не зроблю цього, тітонько. Я чоловік, до того ж високопоставлений чоловік, і добре знаю, що мені слід робити, а що не слід.
— Гаразд, тоді я сама поїду до Рима і все розповім Святому Отцеві, — сказала герцогиня–вдова. — Як намісник Страмби ви, звичайно, маєте право відмовити мені в кареті: нічого, піду пішки. Я не звикла ходити, але нічого: свідомість того, що я чиню слушно і що з моєю допомогою цього мерзотника над мерзотниками зітруть на порох, додасть мені сили. І якщо мені забракне сили, то я поповзу по пилюці, проклинаючи кожного, хто проїде повз мене до Рима і відмовиться підвезти. А якщо в Римі воротарі Святого Отця злякаються моєї злиденності, я буду вдень і вночі, вдень і вночі, вдень і вночі стояти на колінах перед його резиденцією, доки він сам не покличе мене до свого трону, і тоді я розімкну вуста, і відкрию йому все, і нарешті мовлю: оце, Святий Отче, я насмілилася вам сказати, наражаючись на ваш гнів і вашу святу запальність, незважаючи навіть на те, що до майбутнього злочину причетна близька мені людина, яку я звала племінником, і що ви їй зробили ласку і надали кардинальський сан, молодий граф Джованні Гамбаріні.
Герцогиня–вдова зробила паузу і з посмішкою глянула на спітнілого юного кардинала.
— То що? — запитала вона. — Ви й далі наполягатимете на своєму?
— Не наполягатиму, — простогнав він.
— І волієте поїхати до Рима замість мене? Він ледь чутно прошепотів:
— Волію.
ПРОФЕСІОНАЛИВипадок Куканя не залишився приватною справою і предметом обговорення й роздумів лише герцогині–вдови та юного кардинала, оскільки обидва ці нерівні партнери після довгої розмови, що час від часу порушувалася періодичними спалахами відчайдушної і марної впертості кардинала, все–таки домовились, що їм чинити далі, а спочатку вирішили порадитись з відомим фахівцем, вченим аскетом патером Люго і відкрити йому все, щоб він зміг порекомендувати їм, як це здійснити практично; адже знати «як» часом важливіше, ніж знати «що». Ну, а вчений аскет, усе вислухавши і зваживши, на превелике полегшення юного кардинала, визнав слушність його страху перед могутністю і всюдисущістю графа ді Монте К’яра і перед далекосяжністю його сильної руки месника: людина, казав патер Люго, яка змогла у нас перед очима, тобто перед очима представників курії, запхати погрозливі записки до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перстень Борджія, Володимир Нефф», після закриття браузера.