Читати книгу - "Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі"

кріслі-гойдалці сиділа літня жінка. Від страху в неї відвисла щелепа; механічно вона й далі гойдалася.

Баррент почув, як по даху ходили Мисливці. Bін вийшов з дому чорним ходом, продерся крізь вірьовки для білизни і переліз через невисоку огорожу. Хтось вистрілив у нього з вікна третього поверху. Піднявши погляд, Баррент побачив хлопчика, який цілився в нього з важкої променевої зброї. Мабуть, батько заборонив йому полювати на вулицях.

Баррент вибіг на вулицю й кинувся до найближчого провулку. Той здався йому знайомим. Він збагнув, що опинився в Кварталі Мутантів, неподалік від будинку Міли.

За спиною чулися вигуки Мисливців. Баррент добіг до Мілиних дверей і виявив, що вони не замкнені.

Усі були на місці — одноокий чоловік, стара лиса жінка і Міла. Вони не здивувалися, побачивши його.

— Отже, вас обрали для Лотереї, — мовив старий. — Цього треба було чекати.

— Міла бачила це у воді? — спитав Баррент.

— У цьому не було потреби. Я міг легко передбачити й сам, зважаючи на вашу особистість. Сміливу, але не жорстоку. Така вже ваша біда, Барренте.

Старий випустив обов’язкову форму звертання до Привілейованого Громадянина, що також можна було легко передбачити за таких обставин.

— Я бачив, як це трапляється з року в рік, — провадив він далі. — Просто дивно, скільки молодих людей із великими обіцянками на майбутнє завершили свій шлях у цій кімнаті: вони сподівалися, що мутанти допоможуть їм, але мутанти воліють не мати клопоту.

— Замовкни, Деме, — озвалася стара жінка.

— Мабуть, ми допоможемо вам, — мовив Дем. — Міла вирішила так з якихось своїх міркувань. — Він уїдливо посміхнувся. — Ми переконували її, що вона помиляється, але Міла стояла на своєму. А що з нас тільки вона може віщувати, то ми хоч-не-хоч погодились.

— Навіть з нашою допомогою, — втрутилася Міла, — у вас майже немає шансів пережити Лови.

— Якщо мене вб’ють, — мовив Баррент, — то яким чином здійсниться ваше передбачення? Пам’ятаєте, ви бачили, як я стою над своїм трупом, розколотим на блискучі друзки.

— Пам’ятаю, — відповіла Міла. — Але ваша смерть ніяк не вплине на передбачення. Якщо воно не здійсниться протягом цього життя, то, значить, стосується іншого втілення.

Баррент почувався незатишно.

— Що мені робити? — спитав він.

Старий подав йому якесь дрантя.

— Одягайтесь, а я оброблю ваше обличчя. Ви, друже, станете мутантом.

Трохи згодом Баррент знову вийшов на вулицю. На ньому було лахміття, під яким він стискав свій променевик, а вільною рукою простягав жебрацьку кружку. За допомогою жовто-рожевого пластика старий невпізнанне змінив Баррентове лице: його голова потворно розпухла, приплюснутий ніс майже закривав вилиці. Під цими наростами сховалися мисливські мітки.

Група Мисливців пробігла мимо, навіть не глянувши на нього. У Баррента з’явилася надія. Останні промені блідого омезького сонця зникали за обрієм. Уночі ховатися легше і, якщо пощастить, він зможе уникати Мисливців до сходу сонця. Звісно, після цього будуть ще Ігри, але Баррент не мав наміру брати в них участь. Якщо цей маскарад ховає його від цілого міста, то невже він дасть упіймати себе для Ігор?

Можливо, після завершення свята він знову зможе з’являтися на люди. Цілком може бути, що його ще й винагородять за те, що він вижив у Ловах і уник Ігор. Таке зухвале і вдатне порушення закону просто повинно здобути винагороду…

До Баррента наближалася ще одна група Мисливців. Баррент помітив між ними Тема Ренда, який відверто пишався своєю новою формою вбивці.

— Гей! — гукнув до нього один з Мисливців. — Тут не пробігав Польований?

— Ні, Громадянине, — мовив Баррент, шанобливо схиляючи голову і тримаючи променевик напоготові.

— Не вір йому, — мовив інший Мисливець. — Ці кляті мутанти ніколи не скажуть правду.

— Ходімо, ми зараз його знайдемо, — мовив третій. Усі подалися геть, а Тем Ренд залишився.

— Ти певен, що не бачив тут Польованого? — спитав він.

— Абсолютно, Громадянине, — відповів Баррент, побоюючись, що Ренд упізнає його. Він не хотів убивати, крім того, ще невідомо, хто кого подолає, бо Ренд мав надзвичайно швидку реакцію. Втім, променевик Ренда звисав у нього в руці дулом униз, а Баррентів був уже напоготові. Така перевага зводила нанівець Рендову швидкість і влучність. І все-таки, подумав Баррент, найімовірніше, що вони вб’ють один одного.

— Добре, — мовив Ренд. — Якщо ти побачиш якого-небудь Польованого, порадь йому не переодягатися мутантом.

— Чому?

— Надовго так не сховаєшся, — рівним голосом відповів Ренд. — Може, на якусь годину, не більше. Потім донощики вистежать його. Якби полювали на мене, то я, можливо, й скористався б маскарадом, але лише для того, щоб вихопитися з міста,

— Невже?

— Будь певен. Щороку кілька Польованих тікають у гори.

Звісно, уряд не любить говорити про це, і більшість громадян нічого не знає. Але Гільдія Вбивць веде власний лік усім хитрощам, вигадкам і втечам. Це частина нашої праці.

— Дуже цікаво, — погодився Баррент. Він зрозумів, що Ренд розгадав його маскарад. Тем виявився гарним сусідою, хоча й поганим убивцею.

— Звичайно, — провадив Ренд, — вибратися з міста нелегко. І навіть, якщо втікачеві це вдасться, він не може почувати себе у безпеці. Його вистежуватимуть патрулі Мисливців і на додачу…

Ренд раптом замовк. До них ішов гурт Мисливців. Ренд задоволено кивнув головою і пішов геть.

Після того, як Мисливці пройшли, Баррент рушив і собі. Ренд дав йому гарну пораду. Звичайно ж, дехто тікав з міста. Жити в голих омезьких горах надзвичайно важко, але що таке будь-які труднощі проти смерті?

Якби Баррентові вдалося вийти за браму міста, він уже зміг би якось уберегтися від патрулів. Але Тем згадав ще про щось. Цікаво, що він мав на увазі. Мисливців-альпіністів? Мінливий омезький клімат? Смертельних рослин і тварин? Шкода, що він не встиг договорити.

Ще перед тим, як запали сутінки, Баррент дістався до Південної Брами. Зігнувшись мало не до землі, Баррент шкандибав до загону чатових,