Читати книжки он-лайн » Поезія 📜🎼🌹 » Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук

Читати книгу - "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук"

235
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 28
Перейти на сторінку:
великої страждаємо за грiхи свої i ближнiх своїх каємось перед Богом Всемилостивим на все Його воля а воля Його залежить вiд нас покличмо Його iм’я V засушенi i прикрашенi японським словом квiти нагадують про єгипетськi гробницi що не має нiякого зв’язку iз їхнiм культовим поклонiнням пресвiтлому сонцю всi квiти язичниці якщо вони не зробленi з паперу цi войовничi атеїсти бояться лиш вогню а мумiї зберiгши спокiй i красу уже нiчого не бояться пiд тиском часу вони стiйкi як добра пам’ять VI не бийте глечикiв бо їм також болить навiть якщо вони зостались цiлi частiше пестьте їхнє вухо бо правда все-таки не в молоцi хоча воно i бiле а в тому що болить навiть тодi коли вони порожнi тодi болить найбiльше не бийте глечикiв хоча б за те що розбиваючись вони приносять щастя VII немов козацька голова пiдвiшена за оселедець висить на цвяшку колобок i посмiхається до мене чорним носом до речi мiй знайомий стверджує що колобок це все та ж сама паляниця лише вагiтна я так одразу б не повiрив та мiй знайомий трохи гiнеколог ну ось вiн знов образився i зi спини нагадує ранкове сонце на коротеньких нiжках або жовток що не навчився ще ходити або ромашку польову любить не любить любить не чотири залишилося пелюстки квапливо повертається лицем не вiдривайте менi нiг i знов смiється носом i очима а вiї як метеликовi крила так дивиться розчулена корова за що ж його повiсили VIII при свiтлi їхнiх свiчок я щоразу спотикався i падав почуваючись слiпцем мацав перед собою темряву благословлялося менi лише поряд з тобою хоч ти свiтила менi свiчником який не знав ще свiчки але займався вiддаючись твоїй руцi сьогоднi ж я мов кiт обходжусь власним зором до жодних не вдаюсь свiтил тим паче штучних ось i зараз читаю в темрявi iнокентiя аненського среди миров в мерцании светил IX ромео прощається з кольоровою свiтлиною джульєта уся в бiлому у бiлих рукавичках тримає червону троянду ще двi червона i рожева лежать у неї пiд ногами поряд iз чорним черевичком все правильно шепоче ромео пiдносячи до уст чорний черевичок з отрутою джульєта зостається жити але з однiєю босою ногою тому частенько плаче на кольоровiй свiтлинi джульєта в замiжжi дездемона все справедливо X полiчила мої пальцi кожного братом назвала усi її люблять але жоден за неї не вболiває на порiг пустить а до хати не запрошує кожен князь сам собi сам собi iлля муромець а вона без захистку без притулку опечалена та зiбралися всi брати її та згорнулися у долонi гуртом приголубили стали пестити золотою стали кликати сестру свою каблучку XI блукаємо Волинню через усi сто лiт єпархiї вiд церкви до церкви вiд храму до храму у пошуках благодатi i знамення небесного самотнi але суєтнi з вiрою та без праведностi вклякаємо перед зацiлованими iконами Божої Матерi i молимось до єдиного Бога XII ця кава чорна i гiрка гiрка i чорна душа набрякла i глевка а дзеркало потворне до кави влити б молока i стане бiло душа похнюплена й важка i затвердiла немов керамiка сервiз такий що б’ється ледь не розхлюпав ледь донiс i кава п’ється душа прокинулась душi наснився ранок а на столi завмерли шiсть порожнiх фiлiжанок XIII втрапивши до пастки заєць зумiє звiльнитися якщо перестане бути зайцем ставши людиною або соняшником вiн опиниться поза небезпекою оскiльки впiймався лише заєць i нiхто бiльше коли заєць зникне пастка зостанеться порожньою зробити це зовсiм нетрудно варто тiльки зняти маску поки що заєць вагається пожертвувати собою чи своїм я XIV бiжить собака по водi за ним бiжить чиясь дитина в долоньцi срiбна хворостина а у собаки очi золотi поперед себе хвилi гонять але нiяк не здоженуть вже й пес натомлений заснув дитя посапує iз прутиком в долонi i тiльки я яку вже нiч не сплю я вiдмовляюся собi простити в однiй з найкращих монотипiй себе рятую i топлю аби не дорiкнула ти зi сну чому не змiг ти до мене по водi прибiгти а я бiжу але по дну повзу на животi як пес iз рибками в очах собачих i з-пiд води тебе я бачу як сонце бачу я тебе його волосся чи твоє промiння ще не сягнули мого дна над головою пелюшки пере весна а ти сидиш на березi осiння XV земля вхромилась в груди вiссю з плечей упала голова я щойно вибрався iз лiсу та заблудився у словах я знову там там де провину провинами щасливо перерiс де кожен їсть свою морквину де кожен сам для себе лiс де кожен сам для себе клiтка i не стачає всiм морквин а бiль з’являється нiзвiдки з обценьками до голови де тiльки я у всьому винуватий де лиш моя розкаяна вина беру вiд тебе моркву з вати й вона менi смачна-смачна XVI ти менi вголос читаєш стефана цвейга в оригiналi хоча мене й не покидає вiдчуття що живу серед нiмцiв я не розумiю жодного його слова але розумiю тебе хоч би ти зверталася до мене на одному з дiалектiв нiкому невiдомої мови ще невiдкритого племенi в басейнi рiчки Амазонки я розумiю тебе завжди навiть тодi коли не розумiю колись i я навчу тебе української мови ДИЛЕМИ ДЛЯ ДВОХ
I i той що їсть вогонь i та що вигадала зиму не бачила обiймiв дерева роззутого поблизу ями не чули каяття медузи що вiдпросилася до лiсу а Бог їм присвятив на двох одну сторiнку у книзi таємниць i власних вражень вони любилися їх Бог любив але всi троє про це не знали 2 у нього серце обростало пiр’ям коли вчувавсь її пташиний голос роздертий сумнiвом надвоє пернатим серцем дослухавсь вона спiває чи кричить жене його чи кличе вона ж улюблене горня розбила i довго думала що ненавмисне 3 вона знала сiм мов п’ять європейських i двi пташинi йому заздалегiдь було вiдоме кожне її слово журналiст мiсцевого радiо перепиняє прохожих питанням чому ж вони не можуть порозумiтися мiкрофоновi болить голова
4 в дитинствi вiн ходив довкола тишi i кликав вишню мамо коли боявся темряви й собак просив у вишнi руку i сестру вона нiколи не була в його дитинствi дарма що вишня нареклась її iм’ям i скiльки б вiн не кликав вона вже не назве його дитям 5 вона прокидалася щоночi бо вiн увi снi скреготав зубами i нiколи вони не спали в одному лiжку не жили в однiй оселi навiть не мешкали пiд спiльним дахом але їх було двоє її щоночi будить звук неначе з неба небо зiшкрiбають 6 вона для нього наче згуба її iм’я мов оберiг його ж для неї просто не iснує 7 його замучили страшнi видiння доводили до божевiлля i думок про самогубство а вiн чiплявсь за неї як за життя йому ввижались люди 8 для неї в нього не було вiкна для нього в неї не було її вони росли мов бур’яни поводились як дiти вони любили ображатись 9 до того як вони зустрiлись їм не було чого сказати пiвниковi з глини пiсля розлуки вони нiколи ще не доживали до свiтанку 10 у кого є дiм того нема вдома у того хто є нема дому Боже зроби так щоб вiн з нею не розминувся 11 Боже чому Ти даючи вибiр не даєш розуму а даючи розум не даєш вибору вони мрiяли про зустрiч але риба з’їла тишу i мовчить 12 вона приблизна як сума потрачених нею грошей вiн точний нiби два з половною нiмцi довколишнi дивувалися що у них може бути спiльного а спiльною у них була любов але про це не написала жодна газета 13 знайомлячись вона вiдкрилася йому душею i вiддалася тiлом а потiм вiн усе життя дослiджував i пiзнавав її iм’я 14 для всiх вона була загадкою а вiн диваком що мордує себе йогою насправдi ж вiн мусив часто ставати на голову аби прочитати вiдгадку позаяк для нього вона була не однiєю а цiлим збiрником загадок 15 вiн украв у неї щастя якого вона йому не приносила вона вiдiбрала у нього надiю яку сама втратила ще ранiше ще не знайшовши спiльної мови починали
1 ... 22 23 24 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук"