Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

style="">- Та він напевне був п՚яний. Він спровадив тебе зовсім не туди, куди слід.

- Атож, і мені здалося, що він нібито напідпитку; та тепер уже нічого не вдієш. Мені час рушати. Я хочу дістатися до Гошена перед світанком.

- Постривай хвилинку. Я дам тобі попоїсти, щоб ти дорогою не охляв.

Бона нагодувала мене та й питається:

- Скажи: коли корова лежить, то як вона підводиться з землі - передом чи задом? Відповідай мерщій, довго не думай. Передом чи задом?

- Задом, мем.

- Гаразд. А кінь?

- Передом, мем.

- З якого боку дерево обростає мохом?

- З північного.

- Якщо п՚ятнадцять корів пасуться на пагорку, то скільки з них тримають голову в одному напрямку.

- Всі п՚ятнадцять, мем.

- Ну гаразд! Бачу тепер, що ти й справді жив на селі. А я вже думала, що ти знову хочеш мене одурити. То як же тебе звати по-справжньому?

- Джордж Пітерс, мем?

- Дивись же, не забувай цього, Джордже. Бо ще, чого доброго, скажеш мені, що тебе звати Александер, а коли я впіймаю тебе на брехні, почнеш викручуватися і скажеш, що ти Джордж Александер. І не появляйся перед жінками в цій ситцевій сукні. Ти дуже погано граєш роль дівчини - правда, чоловіків тобі, може, й пощастить ошукати. Господи, а як ти в голку нитку всиляєш! Коли всиляєш нитку, не слід тримати її непорушно й насаджувати голку; треба голку тримати непорушно й всиляти нитку у вушко; ми, жінки, завжди так робимо, а чоловіки - завжди навпаки. А коли шпурляєш чимось у щура чи ще там у когось, стань навшпиньки й підійми руку над головою, та якомога незграбніше, і обов՚язково схиб на якихось шість чи сім кроків. Кидай, випроставши руку від самого плеча, так, немов вона повертається там на шарнірах, як кидають дівчатка, а не п՚ястю й ліктем, відводячи руку вбік, як кидають хлопчаки. Затям і таке: коли дівчинка намагається впіймати щось у подол, вона розставляє коліна, а не стуляє їх до купи, як зробив це ти, коли ловив свинець. Адже ж я відразу догадалася, що ти хлопець, тільки-но ти почав засиляти нитку, а далі добрала ще й іншого способу перевірити свою підозру. А тепер хутенько рушай до свого дядька, Саро Мері Вільямс Джордж Александер Пітерсе, а якщо вскочиш у халепу, перекажи місіс Джудіт Лофтес, тобто мені і я подбаю, щоб виручити тебе. Простуй увесь час вздовж річки, а другого разу, коли здумаєш тікати, прихопи з собою черевики й шкарпетки. Берег тут кам՚янистий, і ти мабуть, позбиваєш собі ноги, поки доберешся до Гошена.

Я пройшов берегом ярдів п՚ятдесят, тоді повернув назад і обережно прослизнув до того місця, де стояв мій човен, далеченько від будинку, за водою. Я стрибнув у човен і хутенько поплив річкою вгору, а коли порівнявся з островом, переправився на той бік. Капелюшка я скинув - тепер він був мені вже не потрібен і тільки заважав. Випливши на середину річки, я почув, що б՚є годинник, тож спинився й прислухався: звук долинав по воді хоч і приглушено, але виразно - одинадцять. Причалив я до верхнього кінця острова, і хоч дуже стомився, а проте не перепочивав; мерщій подався до лісу, де була моя перша стоянка, та й розпалив там на високому, сухому місці велике багаття. Потім знову заліз у човен і ну з усієї сили веслувати до нашої стоянки, милі півтори нижче. Пристав я до берега швидко продерся поміж кущами нагору і вскочив у печеру Джім міцно спав долі. Я його розбуркав і гукнув:

- Швидко вставай та збирай наші бебехи, Джіме! Не можна гаяти й хвилини. За нами женуться.

Джім нічого не запитав, не сказав і слова, але по тому, як він поспішав, було видно, який він наляканий. За півгодини всі наші манатки були вже на плоті, і можна було вирушати в дорогу з-під рясних вербових віт, де він був за хований. Найперше ми погасили вогонь у печері й потім уже не засвічували й свічки.

Я від՚їхав у човні від берега і роздивився на всі боки, та коли десь поблизу й пропливав човен, то я його не міг помітити, бо темної ночі при зорях не дуже-то видно. Потім ми вивели пліт із затону та й попливли у затінку берега за водою, обходячи нижній кінець острова,- ми не мовили й слова.

Розділ XII

 

 

Було вже, мабуть, близько години ночі, коли ми нарешті проминули острів; пліт, здавалося, ледве рухається. Якби за нами хто погнався, ми пересіли б у човен і перемахнули б через річку на іллінойський берег; добре, що ніякої погоні за нами не було, бо ми й не додумалися по класти в човен рушницю, або вудочку, або якихось харчів. Ми так хапалися, що не встигли все як слід обмірку вати. А от поскладати все наше майно на плоту - то було таки безглуздям.

Якби ті люди приїхали на острів, як я гадав, то знайшли б там багаття, що я його розпалив, і цілісіньку ніч чатували б коло нього на Джіма. В кожному разі, ми нікого не бачили і якщо моє багаття не збило їх з пантелику, то це не моя вина. Я зробив усе, що міг, щоб їх обдурити.

Тільки-но почало розвиднятися, ми пристали до коси у великому закруті на іллінойському березі, нарубали сокирою зеленого віття й прикрили ним пліт так, щоб скидалося на западину в береговій косі. Косою звуть у нас піщану обмілину, що поросла чагарником так густо, як борона зуб՚ям.

По міссурійському берегу тяглися гори, а по іллінойському боці темнів густий ліс, і фарватер проходив тут ближче до міссурійського берега, а через те ми не боялися, що нам хтось зустрінеться. Ми стояли там цілий день, стежили за плотами та пароплавами, що пропливали вниз річкою повз міссурійський берег, дивилися, як борються з течією пароплави, йдучи вгору серединою річки. Тим часом я переповів Джімові мою розмову з тією жінкою, і Джім сказав, що вона спритна пройда, і коли б вона, мовляв, вдарилася за нами навздогін, то не сиділа б цілу ніч, втупившись у багаття,- «ні, сер, вона привела б із собою собаку».-