Читати книгу - "Давнє й нове, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Існує відмінна редакція строфи 7 («Хоч би ти попіл їв і землю гриз…»), вперше надрукована в журн. «Житє і слово», 1895, т. 3, с. 325, під загальним заголовком «Із чужих квітників. Із «Ізмарагду». Зберігся автограф цієї редакції (ф. 3, № 219, с. 28):
Хоча б ти і попіл сльозами місив,
А в серці на брата злий замисл носив,
То вся твоя люта покута
Не варта засохлого прута.
ПРИТЧІ
Притча про рівновагу. Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1906, кн. 10, с. 4.
Притча про захланність. Вперше надруковано у кн.: «Давне й нове», с. 84-94. В основі цієї притчі лежить староруська прозова «Притча про гадюку в домі». Переклад цієї пам’ятки разом із поетичною обробкою її І. Франко надрукував у збірнику «Вибрані твори українських письменників», ч. 2-3, Львів, 1912, стор. 67-92, з таким «Переднім словом»:
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
З текстом староруської притчі про гадюку в домі я познайомився уперве, прочитуючи «Ізмарагд», що міститься в рукописі музею о. А. Петрушевича, № 1, в бібліотеці Народного дому, де вона фігурує, як слово св. Йоанна Златоустого «О твари божіи и о кончинѣ смертнѣй о покаяніи» (д-р Іларіон Свенцицький. Опис рукописів Народного дому з колекції Антона Петрушевича, частина перша, Львів, 1906, стор. 8). Так само невластиво вона фігурує під іменем того самого святого в «Ізмарагді» найстаршої редакції, описанім Яковлевим (В. А. Яковлев. К литературной истории древнерусских сборников. Опыт исследования «Измарагда». Одесса, 1893, стор. 25), де титул її звучить: «Слово иже во святых отца нашего Иоанна Златоустого архиепископа Константина града. Повѣсть душеполезная в чину притчи, что есть житіе се настоящее, сказаніе о зміи и о дворе». Зауважу, що в копії Сваричівського рукопису, яким є згаданий вище нр. 1 збірки Петрушевича, заходить справді непорозуміння, бо стаття починається реченням, узятим із Слова Йоанна Златоустого, по чім безпосередньо йде текст притчі, в якому бракує початку; очевидно, у взірці, з якого переписувано сваричівський «Ізмарагд», видерто в рукописі одну або дві картки, на яких було докінчення Слова Йоанна Златоуста і титул та початкові рядки притчі.
Повний текст притчі, але в трохи коротшій редакції, міститься в рукописі монастирської бібліотеки Святоонуфрійського монастиря василіан у Львові, № 40; сей інтересний рукопис був писаний у першій половині XVII в. в Печерськім монастирі в Києві. Яковлев у цитованім місці своєї праці про староруський «Ізмарагд» дає про сю притчу ось які бібліографічні вказівки: «Притча взята із Слова, якого автором признають Христофора, патріарха александрійського. Грецькою мовою вона надрукована в Fabricii, Bibliotheca graeca, vol. XII, стор. 657-674, і Migne, Patrologiae cursus completus, series graeca, vol. cI, стор. 1216 і далі. З Фабріцієвого видання зроблено російський переклад, друкований у «Христианском чтении», 1843, т. IV, стор. 24 і далі. В староруськім письменстві сю притчу стрічаємо досить часто, між іншим у Златоструї і інших збірниках, іноді з авторством Івана Дамаскіна. Церковнослов’янський текст був друкований уперве в Москві в «Сборнику» 1647 р. В іншій редакції, ближчій до грецького тексту, притча міститься в збірці «Златоуст» як глава 37.
Про дійсного автора сеї притчі, Христофора, патріарха александрійського, читаємо у Вільгельма Каве́, Scriptorum ecclesiasticorum historia litteraria, вид[ано] в Женеві, 1605, стор. 446, що він жив під пануванням цісаря Теофіла Іконоборця коло р. 836 і написав один тільки твір, аскетичне і параболічне упімнення про життя людське п[ід] з[аголовком]: «Τίόμοιΰται ό βίος οΰτος ηαίείς ποτου τέλος χατα φέτρει». Сей твір, як додає Каве, в грецькім і латинськім тексті був виданий у Парижі 1608 р. під іменем Теофіла Александрійського.
На староруську мову він мусив бути перекладений дуже давно, може, в XI або XII в., бо відома притча про хромця і сліпця, якої простора редакція, без сумніву, належить Кирилові Туровському, була по всякій правдоподібності писана на взірець греко-єгипетської притчі Христофора Александрійського. Найстаршу староруську копію тої притчі маємо в пергаменовім рукописі з кінця XII віку, що міститься в бібліотеці Святотроїцької Сергієвої Лаври під ч. 2027 як додаток до тексту деяких святих книг Старого завіту. Тут вона подана в коротшій Ізмарагдовій редакції без назви автора п[ід] з[аголовком] «Сказаніе вѣ образѣ притьчи о житьи человѣчьстѣ» і починається словами: «Уподоби ся, възлюблениі, нашъ животъ в житьи». 12 Повний текст притчі з доданням просторого, мабуть, староруського поучення, заховався в паперовім рукописі тої самої бібліотеки з XV в., що містить збірку грецьких отців церкви і один твір Єфремія, патріарха Терновського, писаний болгарською мовою. Притча являється тут з повним і вірним титулом: «Иже въ святых отца нашего Христофора архіепископа александровского повѣсть и поученіе душеполезно, явлѣющи, что уподоби ся житіе се» («Описание», № III, Москва, 1879, стор. 144). Притча разом з поученням, доданим на кінці і пропущеним мною в перекладі, що доконаний, власне, на основі сього тексту, займає в рукописі 36 карток письма. Завдяки ласкавій ввічливості завідателя бібліотеки Сергієвої лаври біля Москви Констянтина Михайловича Попова я одержав копії з сих обох рукописів, а надто копію найстаршого церковного друку московського «Сборника» з р. 1647, що має титул: «Иже во святых отца нашего Іоанна Златоустого, архіепіскопа Константина града, повѣсть душеполезна в чину притчи о дворѣ и о зміи и что есть житіє се настоящее всякого человѣка». Нарешті, додано також копію рукописного «Ізмарагда» Сергієвої лаври, XVI в. № 204 (1626), що має титул: «Слово иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архіепіскопа Костянтина града, повѣсть душеполезна в чину притчи, что есть житіе се настоящее, сказаніе о зміи и о дворѣ». Всі ті тексти, за яких уділення висловлюю тут шановному К. М. Попову мою прилюдну подяку, будуть опубліковані і визискані науковим способом у спеціальнім досліді, який маю намір присвятити тій притчі.
В р. 1905 по газетах розійшлася вість, що бельгійський учений Ф. Кюмон у своїй подорожі по Малій Азії знайшов грецький текст притчі про гадюку в домі, яку він уважає твором св. Іполита. Тут же був поданий коротко зміст притчі. Зацікавлений сею звісткою, я удався листовно до проф. Кюмона і незабаром одержав від нього відбитку його публікації п[ід] з[аголовком] «Une parable attribuée á St. Hippolyte de Rome», 13 що була поміщена
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давнє й нове, Франко І. Я.», після закриття браузера.