Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ХУАН ЛУЇС: Ви припускаєте, що винні ліві?
ДОН ХОРХЕ: А ви ні?
ХУАН ЛУЇС: Ті, хто це зробив, чудово знають, у кого вони ціляться і що переслідують. (Дивиться на Пардо). Це наводить нас на підозру, що ті, хто шарпає за нитки ці буцімто ультраліві організації... можливо, самі не є лівими[9].
ДОН ХОРХЕ: Ультраправими?
ХУАН ЛУЇС (дивлячись на Пардо): Або провокаторами, якими керують із-за кордону люди, зацікавлені в тому, аби в країні не було стабільності.
ДОН ХОРХЕ: Та ну!
ХУАН ЛУЇС: Ви вважаєте це нісенітницею?
ДОН ХОРХЕ: Паласіосе, я бачу, що ви схвильовані... Звісно, на це є причини. Ви ж не натякаєте на такі компанії, як наша?
ХУАН ЛУЇС: Конкретно на нашу — ні. (Пардо мовчки сміється. Хуан Луїс дивиться на нього, розгніваний).
ДОН ХОРХЕ (значуще): Ми з вами вже не діти. Обидва знаємо, що світом заправляють інтереси товстосумів і що подекуди вони без вагань вдаються до гідних осуду методів... Виконуймо чесно нашу роботу, не надто розмірковуючи про ці темні сили, з якими ми, можливо, приречені, самі цього не знаючи, бути фатально пов’язаними — з огляду на складну структуру сучасної економіки... Але не забувайте, що обмовляють також бездоганні організації та людей. Як-от вас самого, аби не йти далеко[10].
ХУАН ЛУЇС (сухо): Якщо в мене будуть якісь новини, я відразу ж вам їх перекажу.
ДОН ХОРХЕ: Я збирався вас про це попросити. [Я зроблю те саме.] І не перемудріть самого себе цього разу... Це звірство несе на собі непомильну печать ультралівих [і їхньої дурості].
ХУАН ЛУЇС: Можливо.
ДОН ХОРХЕ: Добраніч.
ХУАН ЛУЇС: Одну хвильку, доне Хорхе. Ми з моїм другом не прийдемо до вас у понеділок. Власники вирішили не продавати.
ДОН ХОРХЕ: То пошукаємо іншу землю. У кожному разі дякую. Бувайте. (Обидва кладуть слухавки. Дон Хорхе виходить у праву кулісу і в тому куті гасне світло).
[ХІНЕС (усміхаючись): Ти говорив з компанією Інделекса?
ХУАН ЛУЇС: Так.]
ХІНЕС: Мені шкода, що я завдав тобі марного клопоту, але радий пересвідчитися, що врешті ти мені повірив.
ХУАН ЛУЇС: Я ніколи тобі не вірив.
ХІНЕС: Навіть зараз?
ХУАН ЛУЇС: Зараз — ще менше.
ХІНЕС (лагідно): Не віриш?
ХУАН ЛУЇС (підходить до нього, стиснувши кулаки): Ти вважаєш, що я настільки дурний, аби купитися на твою історію? (Стишує голос). Ти організував той теракт.
ХІНЕС (із крижаною твердістю): А навіть якби це було так, то що?
ХУАН ЛУЇС (підходить ще ближче): І ти умовився зі мною на восьму тридцять, щоб мати алібі!
ХІНЕС: Слабке алібі! [Подумай сам: якби мене затримали] як організатора, я не довів би свою невинність через те, що перебував тут у той час, коли було скоєно злочин. (Промінь світла освітлює падре Ансельмо, який вийшов справа на передній план і, ставши біля столика, збирається телефонувати. Пардо усміхається). Мене, ясна річ, не затримають... [Ні мене, ні виконавців.] Затримають чотирьох бідолах, щоб заспокоїти громадськість, але нас не знайдуть.
ХУАН ЛУЇС: Отже, ти зізнаєшся в цьому! (Падре Ансельмо набирає номер).
ХІНЕС (встає): Звісно. Я прийшов тобі це сказати.
ХУАН ЛУЇС: Навіщо? (Знову дзвонить телефон на круглому столику. Розлючений, Хуан Луїс дивиться на нього, а потім знову звертає свій погляд на Пардо). Відповідай!
ХІНЕС: Спокійно, старий друже. Підійди до телефона. (Робить кілька кроків, із цікавістю розглядає розп’яття Христа, гобелен... Хуан Луїс знімає слухавку).
ХУАН ЛУЇС: Алло!
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я боявся, що вас не буде вдома, Паласіосе. Це падре Ансельмо. Мабуть, ви здогадуєтесь, чому я вам телефоную.
ХУАН ЛУЇС (похмуро): Так.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Це жахливо, сину мій. Когось затримали?
ХУАН ЛУЇС: Не знаю.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ми вже говоримо з високим командуванням війська. І почути їх є втіхою. Яке почуття відповідальності, яка рішучість — не дати себе втягнути в брудні політичні авантюри. Якби ж то всі так реагували. Бо душі у всіх сколочені, і це логічно... Але я хотів поставити вам одне особисте запитання, сину мій. Пам’ятаєте, [під час нашої останньої зустрічі] я закликав вас спитати власну совість? Ви це зробили?
ХУАН ЛУЇС: Правду кажучи, падре, я вже навіть не знаю, чи ця пані існує.
[ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Що ви сказали?
ХУАН ЛУЇС: Ви мене добре почули. І прошу вас: не говоріть зі мною про це по телефону.]
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Мене дуже дивує ваш тон... Це щось нове у вас.
ХУАН ЛУЇС: Не таке вже й нове. Це почалось вже під час тієї нашої розмови.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Хочу думати, що це те, що сталося, вибило вас із колії. Я повторюю своє запитання: чи зважились ви повідомити в поліцію?
ХУАН ЛУЇС: Ви мені цього не порадили.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Але й не відговорив від цього! І дуже боюся, сину, що наслідком цього стануть страшні докори сумління.
ХУАН ЛУЇС: Ми їх розділимо.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви насміхаєтеся з мене? Я відіслав вас до вашої совісті!
ХУАН ЛУЇС: Будь ласка, не говорімо про цю справу по телефону!
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Прийдіть до мене якнайшвидше. Прийдете?
ХУАН ЛУЇС (гірко): А що ж мені лишається робити?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (стримано): Моліться, сину. Нам всім треба молитися, аби ультраліві не привели нас до хаосу.
ХУАН ЛУЇС: Не забувайте, що ультрадурість не є винятковою рисою цього табору. Не забувайте про лівих активістів, убитих нещодавно... і багато років тому. (Пардо обертається і дивиться на нього з іронією).
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я про це не забуваю. Але такі, як нинішня, події роблять очевидним: терористи належать до лівиці. Не сумнівайтесь.
ХУАН ЛУЇС: Навіть якщо це так, за ними хтось може стояти.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Хто?
ХУАН ЛУЇС (дивиться на Пардо): Є людина, яка це знає... і ніколи мені цього не скаже. Бувайте, падре. (Прожогом кладе слухавку. Здивований, падре Ансельмо вішає свою і виходить у праву кулісу. В тому куті западає темрява).
ХІНЕС: Але я таки скажу тобі, для чого прийшов. (Підходить до нього). У тому неймовірному випадку, якщо мене знайдуть, тобі доведеться заявити про мою присутність у твоєму домі в той самий час, коли сталась та подія. І задіяти всі наявні у тебе ресурси, аби полегшити мою долю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо», після закриття браузера.