Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Розділ 14

 

 

Для Остапа місяць пролетів на подив швидко. Він настільки поспішав завершити підготовку документів та необхідного устаткування для роботи в клініці рідного міста, що на роздуми у нього майже не залишилося часу й сил. В кінці дня він добирався до будинку, дякував рідним за розуміння та гарячу вечерю й падав у ліжко, щоб забутися сном.

Але час від'їзду наближався, і йому все частіше снилася Яна. Він скучив за сіроокою дівчиною, яку майже не знав. Незвичайне й бентежливе почуття дивувало ще й тому, що Остап ніколи раніше не відчував нічого подібного.

До всього іншого його турбувала Хелена. Вона прагнула якомога частіше потрапляти йому на очі й за щораз заводила розмову про сім'ю та дітей — і з кожним разом все більш відверто. Хелена немов відчувала, що в його думках оселилася інша жінка. Попри те, що Остап ніколи не дарував їй надію на щось ближче ніж дружні стосунки, вона все наполегливіше втручалася в його життя. Її цікавило все: де, коли й з ким він проводить час, включаючи сніданки, обіди та вечері, скільки часу збирається витратити на відрядження і який гардероб із собою бере, як часто планує прилітати додому, і чи склав список всіх номерів телефонів, за якими вона зможе його знайти.

Вимоги давньої знайомої ставали все наполегливішими. Остап насилу стримував гнів, відчуваючи, що його цілеспрямовано заганяють в пастку. Тільки спогади про підтримку Хелени в перші роки його перебування в Торонто, їхню багаторічну дружбу, а ще його залежне становище від директора клініки Джона Родзинського стримували Остапа від різких слів. Іноземцю важкувато знайти нову високооплачувану роботу.

Наближення дня його відльоту довело поведінку Хелени до абсурду. Одного разу вона без попередження заявилася до нього додому на вечерю. Хоча о п'ятій ранку Остапу належало в аеропорту стежити за важливим вантажем, про що він повідомив жінці телефоном, йому довелося до пізньої ночі розважати її, а потім відвозити додому на своєму автомобілі. Тільки звичка спати вночі уривками та кінська порція кави дозволили йому піднятися о третій ранку й вдатися в деталі відправки.

Остап по горло наситився ревнивою недовірою й тому вирішив побалакати з жінкою відверто, нехай і з неприємними наслідками. З цією метою він сам вперше за останній час запросив її до ресторану. Остап не знав, засмучуватися йому чи радіти, коли Хелена повідомила, що змушена відмовитися від зустрічі, бо їде до вагітної матері, що насолоджувалася спокоєм і свіжим повітрям в декількох десятках кілометрів від Торонто. Дружина Джона наполягала на її присутності. Вона хвилювалася через майбутні пологи та не бажала їхати до міста.

Хелена взяла вимушену відпустку, щоб на випадок непередбачених обставин бути поруч, поки батько зайнятий в клініці. Вона довго журилася, що не зможе провести Остапа «як належить». Він не став уточнювати, що це означає, і поспішно погодився, що її допомога матері необхідна, як повітря. Остап зітхнув з полегшенням, мимоволі радіючи відстрочці.

Чим менше часу залишалося до його відльоту, тим більше нетерпіння він відчував. І хвилювання — теж. Місяць — чималий термін, і Яна могла забути його. Зрештою, викинути з голови, вирішивши, що він занадто старий для неї. Вродлива, вільна, молода — занадто молода, вона могла за цей час зустріти кого-небудь і навіть закохатися. Це хвилювало Остапа й змушувало поспішати.

 

* * *

 

Цього разу її нічне чергування минуло відносно спокійно. Яна навіть подрімати декілька годин на дивані в ординаторській.

Цього разу їй наснився Остап — такий, яким вона запам'ятала його в той пам’ятний день. Він знову цілував її, і у Яни перехоплювало дух від ще незвичних відчуттів. Дівчина прокинулася від власного стогону.

Займався світанок, прикрашаючи небо ніжною рожевою фарбою. Вулицею проїжджали самотні автомобілі, а люди ще додивлялися найсолодші сни. Яна ж більше не змогла задрімати.

Вона забороняла собі мріяти про цього чоловіка, але він зумів пробратися в її сни, що розпалювали бажання знову побачити його наяву.

Скоріше б!

Очікуючи на Остапа, Яна мимоволі порівнювала його з усіма чоловіками, які оточували її. Вона розуміла, що знає про нього занадто мало — майже нічого, та це не заважало їй вірити, що Остап щирий та надійний.

Наївно? Можливо. Але саме так вона відчувала.

Яна вмилася, причесалася й витягнула з косметички туш та помаду, які останнім часом оселилися в її сумочці. Подумала кілька секунд, споглядаючи в люстерко, і повернула їх на місце, підсвідомо моделюючи ситуацію.

«Сьогодні він приїде».

Це відчуття не покидало її до традиційної ранкової наради. Вона спеціально увійшла до конференцзали в останню мить — перед самим початком. Яні не хотілося, щоб хтось помітив, як вона хвилюється. Дівчина повільно йшла проходом, вдивляючись в тих, хто зайняв перший ряд. Потім поглянула на другий, третій. Обвела поглядом залу.

 Сергій та Віталік вмостилися через стілець. Останнім часом вони ставали тінню один одного — коли поруч з одним з них опинялася Яна. В її присутності вони більше не дозволяли собі з'ясовувати стосунки, але їхні ворожі погляди свідчили багато про що.

Яна так і не погодилася піти з Віталіком на побачення. Щось постійно заважало цьому. Можливо, Яна підсвідомо шукала привід, щоб не зустрічатися з ним наодинці. Її поведінка, мабуть, ображала Дубівського, але він мовчки кивав у відповідь на чергове «вибач». Хлопець продовжував наполегливо тинятися біля дівчини, чим доводив до сказу Сергія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍