Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Дивись-дивись, — Настя кинула впевнений погляд у бік ненависного, але шалено важливого глядача, демонструючи, що сьогодні її не збити з пантелику цієї пильністю й такою концентрованою увагою. Повела плечем, усміхнулася, підморгнула. Йому… а потім ковзнула поглядом по сусідніх столиках, роблячи те ж саме. Щоб не думав, що вистава тільки для нього. Ще чого. На війні всі засоби хороші.

Настя знала, наскільки ефектно виглядає, що добре рухається, що камінці на крилах блищать, шкіра під світлом прожекторів набуває незвичайно красивого відтінку. Не краще й не гірше, ніж в інших дівчаток, просто вони про подібне навряд чи думають, для них — це все не союзники у війні із самовпевненим самодуром, який вважає, що її варто звільнити за один промах, який навіть і не промах зовсім.

Віддаючись рухам, ритму, упертості й рішучості, які вирують в крові, Настя періодично поглядала в бік того, заради якого сьогодні влаштовувала своє особисте шоу. Імагін навіть не кліпав. Стакан давно порожній, Євген щось бекає, раз у раз облизуючи губи, варто глянути в її сторону, а Гліб Юрійович сканує її поглядом куди більш уважним, ніж той, під яким вона колись втратила свідомість.

Напевно, те, що вона робила — гра з вогнем. Адже вона й гадки не має, з якою людиною грає. Можливо, він небезпечний, можливо, неправильно трактує цей її виступ. Але думати про це було вже пізно. Тіло відгукувалося на заданий розумом азарт, а його у відповідь погляди підбивали продовжувати до перемоги. І вона продовжувала, не знаючи точно, як має виглядати ця сама перемога, до якої Настя так прагне.

***

— Бачите, я поговорив із нею. Більше ніяких проблем не виникне, а якщо виникне, повірте, вилетить тут же, як корок. За ті гроші, що ми платимо, знайдемо куди більш талановитих, надійних… Але сьогодні старається… Дійсно, старається.

Гліб кивнув, потягнувся до порожньої вже склянки. Старається. Зараза…

Так старається, що встати зараз він не ризикнув би. Минулого разу дівчинка привернула його увагу тим, що відрізнялася від інших метеликів. Була трохи наївною, десь скутою, це впадало в очі, але не тому, що дратувало, навпаки — приваблювало. Усі тягнуться до незвичайного, він не став винятком. Сьогодні вона теж поводилася незвично, але вже не так. Тепер на танцівницю не дивився тільки ледачий, яких у залі було не так багато, а вона загравала з кожним. З кожним, ніби з єдиним. І з ним теж. Глібу чомусь до лоскотів потрібно було вірити в те, що на нього дивиться довше, ніж на інших, що вогник в очах загоряється тільки в моменти зустрічі цих очей із його поглядом. Він колись із задоволенням бентежив дівчинку, а тепер вона сама могла збентежити кого завгодно. Або завести… Або довести.

Гліб махнув рукою, звертаючи увагу офіціанта, який сновигав залом.

— Води принеси, — той кивнув, тут же виконуючи замовлення. Черговий стакан порожній, а легше не стало. Легше буде тільки коли вона припинить. А ще краще, коли він схопить її за руку, затягне в темніший кут, а там уже, наодинці, познайомиться і з’ясує, що зараза витворяє. — Ходімо.

Доклавши нелюдських зусиль, Гліб перевів погляд на Пампушка. Стиснув щелепи, помічаючи, що Євген дивиться так само як він сам недавно, причому в тому ж напрямку, а потім усе ж змусив себе заспокоїтися. Викинути з голови зайве.

— Ходімо, — Пір теж встав, а потім почимчикував слідом за Імагіним, раз у раз обертаючись, щоб ще раз наостанок глянути на Настю, яка сьогодні насправді дала жару. Євгену хотілося вірити, що намагається для нього. Хоча… Для кого ж ще? Звичайно, що для нього! А завтра він поведе цю кралю вечеряти, ну й не тільки вечеряти…

Настрій моментально піднявся, навіть розмова з Імагіним уже не напружувала.

Виходячи з залу, Пампушок обернувся востаннє. Знайшов поглядом Настю, утвердився у своїй думці остаточно — вона виразно танцювала для нього. Чому? Усе дуже просто. Варто було йому піти, як метелик згас. Ні, вона й далі запалювала натовп, але вже без того вогника, без азарту — згасла, загасла, здулася.

'Не хвилюйся, дівчинко, скоро повернуся, знову загоришся', — ледве стримавши усмішку, Пампушок помчав угору сходами за Імагіним. Все-таки він молодець, що взяв тоді Настю на роботу.

Якщо доведеться, звільнить, звичайно, але задоволення отримати встигне.

***

Помітивши, що ненависний незнайомець Імагін встав, Настя чомусь розхвилювалася. На кілька секунд застигла, забувши про все — танці, музику, людей.

Уявила, як він виходить на танцмайданчик, протискується до неї, а потім тягне за руку, кличучи на серйозну розмову. Настя не знала, звідки в неї з’явилися такі думки, але картинка стала перед очима досить яскрава. Але ні, він відвернувся спиною, кинув щось Євгену, а потім подався геть.

І ось тут теж фантазія зіграла злий жарт. Настя практично почула щось подібне до 'розстріляти', яке адресовано Євгену, як виконавцю, і їй, як тій, кого стосується наказ. Але ні. Судячи з усього, сказав він щось інше, оскільки Пір встав, почимчикував слідом за чоловіком.

Здається, вистава йому набридла, наскучила… Отямившись, Настя повернулася до виконання своїх прямих обов’язків, але вже не так… Сама це відчула. Ніби по носі клацнули. Ніби показали, що її ігри — дурні й дитячі. І дорослих серйозних чоловіків ними не зачепити. Вона хотіла маленької помсти? А вийшло… Нічого не вийшло. Так, Імагін знову, як тоді, з цікавістю спостерігав за тим, як вона вдає із себе метелика, але пішов не так, як хотілося їй — щоб у розбурханих почуттях і злий, а так, як вважав за потрібне він — коли набридло.