Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Глава 17

До п'ятниці час пролетів швидко. Не встиг початися вівторок, як настав ранок п'ятниці. Він був сонячним та спекотним.

Всі ці декілька днів я лише два рази згадувала Максима. Я розуміла, що була в той вечір дуже дурна та п'яна. Між нами дійсно нічого не могло розгорітися, бо ми надзвичайно різні. Тепер це мені ставало зрозуміло дуже чітко. Я дарма так побивалася ці всі дні, але інколи захоплення на мить якоюсь людиною може давати неймовірні відчуття.

- Тебе точно не проводити на автобус? - запитав під час сніданку Владислав.

- Не треба, - заперечила я. - При тому, що ти не встигнеш.

- Ну добре, а твої батьки не будуть на мене ображатися, що я також не поїхав?

- Не бери дурного до голови. Наступного разу появимося разом на їхньому порозі, а зараз сенсу нуль. Ти ж не будеш весь вечір суботи сидіти з моїми батьками у квартирі та від зніяковілості пити десяту чашку чаю, поки я буду з подругою.

- Маєш рацію. Мої нирки не витримають такого шаленого навантаження. Ще швидка допомога забере мене із передозуванням рідини.

Я усміхнулася. На щастя, Владислав мав гарні стосунки з моїми батьками, але вони також інколи натякали йому, що варто одружитися зі мною, що його бісило. Часто на цьому акцентував увагу мій батько. Його дратувало, що ми так довго, а досі не їли коровай.

- Ну тоді напиши чи подзвони мені коли сядеш у транспорт. Тебе, надіюся, батько забере вдома?

- Так, - махнула я головою. - Вчора йому про це в черговий раз нагадала, щоб не забувся.

- Це добре. І ще є деяке прохання…

- Яке?

- Не напивайся сильно з подругами та будь постійно на зв'язку, бо я сильно переживатиму, якщо ти не станеш мені відповідати...

- Гаразд, не стану це робити, але я і не планувала заливатися. Це просто будуть дівочі посиденьки. Стриптизерів ми точно замовляти не будемо.

Владислав хотів засміятися, але не став цього робити. Хлопець намагався триматися спокійно, але я бачила на його обличчі занепокоєння. Він чомусь нервувався. Певною мірою я знала чому - мій хлопець не любив мене відпускати кудись саму. У нього була параноя, що я знайду собі когось.

- Не турбуйся, все пройде культурно. Якщо тебе схоплять погані емоції, то одразу телефонуй мені. Домовилися?

- Так, - махнув головою він та зробив ковток кави, в після цього став мити посуд.

На роботі в п'ятницю атмосфера стояла спокійна. Навіть справ було менше, як зазвичай, що давало мені змогу вийти з кабінету до кухні та заварити собі кави.

Поки я чекала на своє лате, то до приміщення завалилися Люба та Таня, які щось активно обговорювали. З їхнього ледь чутного перешіптування, я зрозуміла, що мова йшла про Ілону та Івана.

- Я вчора на власні очі бачила, як він її запросив до свого авто, а вона сіла, - говорила тихо Люба.

- Та невже? Думаєш у них все серйозно?

- Та яке! Це ми з тобою старі шкапи, а з рештою, хто у нас молоденькі він майже всіх оприходував. Ось навіть говорили, що Ліну, яку звільнили місяць тому, була вагітна від нього, а він не визнавав цієї дитини...

- Лишенько, - затулила рота рукою Таня. - І що було далі...

- Не знаю. Бідолашну дівчину вигнали з роботи без причини.

- Ох, якби Ілона не вляпалася у таку пригоду, бо шкода буде її...

Я стояла непорушно та слухала це все. Той факт, що Ліну звільнили місяць тому мені було відомо, а ось вагітність ні. Виходить цей паразит не тільки дівчат до ліжка тягнув, а розважався без захисту.

Цієї миті я різко вибігла з кухні. Таня та Люба моментально звернули на мене увагу та щось там одна одній сказали, але цього я вже не чула. Мої ноги мчалися до відділу маркетингу, де працювала Ілона.

Там я швидко підійшла до столу дівчини, яка щось видко друкувала за комп'ютером.

- Це правда? - підійшла я до неї та нагнулася.

- Що? - глянула вона на мене.

- Що ти вчора поїхала разом з Іваном?

Ілона стиснула губи, оглянулася навколо, а потім ледь чутно проказала:

- У нас кохання.

- Та він бабій! - не стрималася та викрикнула, що аж колеги дівчини зиркнули на мене. Тепер вони з цікавістю спостерігали за нами. Робота стала їм не цікавою.

- Зоє, інколи люди змінюються, - прошипіла дівчина. - Невже ти цього не... Я мені все ясно - ти просто мені заздриш, бо саме на мене він звернув увагу. Навіть не думала, що ти така зміюка.

Моя щелепа відвалилася. Ілона несла дурниці. Ось, що робило кохання з людьми - сліпить.

- Ілоно, я шокована, але надіюся, що ти протреш свої очі та побачиш правду...

- Зоє, не заважай мені, - пирхнула дівчина.

Я пішла. Називалося хочеш, щоб було краще, а виходить як завжди. Надіялася, що Ілона схаменеться, бо якщо ні, то наступить біда.

Невдовзі я вже йшла на автобус. У руках несла синю невеличку дорожню синю сумку. У ній був одяг, який я мала оглянути в суботу ввечері на зустріч із подругою. На щастя, моя п'ятка фактично загоїлася та я зможу натягнути підбори. Хотілося мати гарний вигляд, а не бути як мішок із буряками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍