Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 17

Богдан

- От же ж ці жінки! - Вигукує Марк щойно Віка виходить з кухні. - Хоч би зацінила, кинув все, припхався сюди. 

        Відкорковує банку пива. 

- Що тут за нею ніхто не упадав? - Знайшов собі інформатора, от зараз і почну йому все розповідати.

      Взагалі не можу зрозуміти що їх пов'язує. Віка - більш витончена, ніжна, з своїми бісиками звичайно, але напевне це і робить її особливою. Її очі, посмішка, вміння радіти… І цей самозакоханий альфа самець. 

- Думаю, вона дівчинка доросла, сама зможе дати відкоша! 

- М-м, вона така! - Марк залпом осушує майже всю бляшанку з алкоголем. - Не знаєш тут є вільна койка до ранку? Щось не дуже бажаю, щоб моя руда кішка роздерла мені весь фейс, якщо зараз наближуся ще раз. Хоче ще погратися в сердиту, та на здоров'я… 

- Є диван у вітальні.

- Підійде, - хапає свої речі й крокує слідом за мною.

       Повертаюся в свою кімнату, проходячи повз її двері. Тиша.

     Хочу зрозуміти, свідком чого став сьогодні ввечері. Навіщо з'явився цей Марк?! Що між ними врешті решт? Що зустріла вона його не зовсім радісно - факт. А якщо й дійсно, розсварилися, сердиться, чи взагалі вирішила помститися закрутивши з кимось, а тут я трапився? Хоча вже якось можу розібрати, коли дівчина фліртує з кимось, щоб привернути до себе увагу та полоскотати нерви, а коли зустрічає байдужістю. 

     Та й на такий крок, який зробила сьогодні Віка, коли завітала увечері до мене, думаю не зважуються просто так, заради розваги чи цікавості…

        Віка

       Ранком прокинулася, потягнулася. І пригадала вчорашній вечір. Дідько! Невже це не дурний сон? 

       Встала з ліжка, накинула халатик й зависла на півдорозі до ванної кімнати, якраз навпроти вікна.

      Бодя робить свої ранкові вправи на тому ж місці що і завжди. Все було б нічого, та поряд грає м'язами Марк. Показово, награно, наче в рекламі бодібілдингу знімається. Здається він ще дужче наростив м'язи?  

      Чорні окуляри і шорти - все! Як такі як він можуть елементарно, хоча б почухати собі за вухом? На противагу йому Богдан. Спортивної статури, але нічого зайвого. Широкі плечі, гарно виражені кубики на пресі, сильні руки. Здається йому байдуже на Марка, просто займається собі, не звертаючи особливої уваги. Його впевнені, відточені рухи просто випромінюють чоловічу енергетику.

      Доки ця парочка зайнята, нашвидкоруч зібрала пляжну сумку. Влаштувала швидкий набіг на кухню, схопила: декілька канапок, яблуко і пляшку з мінеральною водою. Після чого відправилася пішки до моря.

       Чомусь вирішила, що так буде простіше. Та й дні біля моря тануть наче сніг на долоні. Знаю,  коли повернуся додому в Київ то буду жалкувати за тим, що мала можливість провести якомога більше часу на морі і не скористалася нею.  

      Дивно все якось закрутилося. То відчувала себе, як те “Гидке каченя” зі спеченим обличчям то пофарбована вся, завдяки близнюкам. Єдина радість, що в останній час зникли з мого горизонту.  Потім увага Олега, який по великому рахунку і не подобався взагалі, але хотілося привернути до себе увагу. Довести всім, та й собі в першу чергу, що теж можу бути привабливою. Особливо після того, як він скривився тоді на кухні, коли побачив мене вперше. Тепер неочікуваний приїзд колишнього, про стосунки з яким і не згадувала взагалі, вважаючи себе у вільному пошуку. І на останок - зовсім не “дитячі” думки про Богдана. От по відношенню до нього і відчуваю справжній трепет та цікавість… 

- Привіт! - Почувся ззаду знайомий голос, який, напевно не сплутаю ні з чиїм. 

- Як ти мене знайшов? - Запитала здивовано, спостерігаючи, як він присідає поряд зі мною на дерев'яний настил понтону. 

- Та тут насправді не так вже й багато місцин куди б ти пішла. - Бодя посміхнувся й поправив біляву гривку на голові, яка від вітру стала дибки.

- А де Марк? 

- То ти на нього чекала? - Запитав і його вилиці напружились.

- Ні, просто побоююся, що він міг припхатися за тобою хвостом! - Чесно відповіла. 

- Здається пішов шукати житло! 

- Між вами все серйозно? - Поцікавився після паузи.

- А між нами, Бодю? - Не витримую і підхоплююся на ноги. 

       Врешті решт теж хочу знати, що відбувається. Чому мені здається, що після кожного кроку він робить два кроки назад? Хочу знати, що те що відчуваю по відношенню до нього  - взаємне. А не лише дитяча фантазія розгублена з роками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍