Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Мені соромно, дуже й дуже. Прямо до сліз шкода доброго Андроніка. Але я з досвіду знаю, що в такому стані як зараз, він запам'ятовує тільки початок розмови. А потім діє як зомбі.

Одного разу ми з мамою так намучилися, поки віддали йому гроші, які тато позичав на будівництво підземного гаража. Вони виросли разом, жили на одній вулиці й добре ладили, хоч Андронік і старший. Тому тато й попросив позичити в борг, тоді якраз банк збанкрутував, у якому батьки тримали гроші. Їх виплатили, тільки пізніше, і ми з мамою привезли борг із відсотками.

Андронік був упевнений, що тато приходив по виноград, і вперто відмовлявся брати гроші назад. А тато перш ніж у борг узяти, спочатку допоміг сусідові виноград зібрати, і той йому два відра із собою відсипав. От і пам'ятав про два відра винограду, а про гроші не запам'ятав. Довелося додому їхати за договором, який тато його підписати змусив. Так би не взяв.

Зараз, якщо комусь заманеться запитати старого Андроніка, коли й навіщо приїжджала донька Ніколаоса Ангеліса, він скаже, що вона приїжджала зранку лікувати збитого собаку. А день і не згадає.

Подумки прошу в доброго сусіда вибачення сто тисяч разів, а він приміряється, щоб було зручніше, і звалює Марка на плече. Я тільки кавкнути встигаю. Громов той взагалі в цілковитому шоці.

Андронік несе його до хати легко, наче той невагома пір'їнка, я плентаюсь слідом. Вносить Марка в простору кімнату зі столом по центру і звалює його просто на стільницю. Стягає штанину і кілька секунд роздивляється ногу.

Затамувавши подих, дивлюся як на моїх очах відбувається справжня трансформація. Плечі немолодого чоловіка розпрямляються, погляд стає більш осмисленим, тільки руки трохи тремтять.

Через це Андроніка позбавили практики. Він хірург, а хірург не має права на тремтячі пальці, так він татові казав. Він вийшов в операційну з тремтячими руками, і це коштувало життя молодому хлопчиськові, який влетів у дерево на мотоциклі.

Тепер Андронік допомагає людям як костоправ і травник. Причому таємно, на легальну діяльність у нього немає ліцензії. І лікує він травами, мазями і руками.

Ось і зараз він водить рукою над Марком, причому не по нозі, а в ділянці живота. Потім одним рухом перекидає його на живіт і кладе на поперек обидві долоні, переплетені пальцями. Громов голосно шипить крізь зуби.

— Травми були? — запитує Андронік нормальним, не скрипучим як зазвичай голосом.

— Були, — цідить Марк, зморщившись від болю. Я підходжу ближче і несміливо гладжу його по руці, а він несподівано міцно хапає мене за долоню.

— Все погано, дядьку Андроніку? — запитую ледь чутно.

— Що з моєю ногою? — Громов шумно дихає, на лобі виступають крапельки поту.

— Біда в тебе, хлопче, тільки не з ногою, а з твоїм хребтом, — хитає головою Андронік, рухаючи сплетені долоні по спині вгору. — І якщо не впораєтеся, ти не зможеш ходити.

— Хто впорається? Я? — повертає голову Марк.

— Лікарі, світила різні, хірурги. Я тобі тут не помічник. Я тобі тільки ногу в робочий стан повернути можу. А ось тут у тебе тріщина. І тут зміщення. Тобі операція потрібна, або сядеш в інвалідне крісло.

— Із ногою що? Перелому немає?

— Ні. Защемило твою ногу, ось її і рознесло. Аварія?

Ми з Марком синхронно киваємо. Андронік дістає з шафи баночки і починає чаклувати над ногою Громова. Чаклувати в прямому сенсі — водити руками, мазати мазями, накладати пов'язку.

— Ось, тримай, — простягає мені баночку, — нанось двічі на день, вранці та ввечері, як я робив. Запам'ятала? А ось цю настоянку давай тричі на день по столовій ложці.

— Добре, кіріє, дякую, — я ледь стримую сльози. Надто уважно дивляться зараз на мене мутні очі.

Андронік так само без найменших зусиль звалює Марка на плече і несе в машину. Із обережністю садить на сидіння і повертається до мене.

— Не переживай, крихітко Каро, одужає твій собака. Якщо буде правильно рани зализувати.

— Дякую, дядьку Андроніку, — щоб його обійняти, доводиться встати на носочки. І шепочу у вухо: — Вибачте...

— Усе правильно, дитинко, ти все правильно робиш, — він гладить мене по голові, наче маленьку, різко розвертається й зникає в хаті, гучно грюкнувши дверима.

— Що за чудернацький дід? — здивовано дивиться на мене Марк. — Я не зрозумів, він п'яний чи ні?

Я лише знизую плечима і рушаю з місця.