Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

Глава 9. Його світ

Адам

 

- З тобою все добре ?- питаю , дивлячись як труситься Емма , обробляючи рану на моїй голові .

Добре ж так мене приклала , довелося випити знеболювальне .

- Все добре . Я просто ...- мнеться дівчина .
- Тобі дуже боляче ?- прикладаючи тампон питає вона .
- Нічого, терпимо . Майже не болить уже . Зате буду знати , що лякати  тебе собі дорожче .

Хочу розрядити напругу, яка виникла , але по виразу її обличчя бачу , що нічого не виходить . 
Емма старається усміхнутися , та виходить погано .

- Вибач мені ... Я не думала , що ти ... Тебе...
- Заспокойся .

Беру долоні дівчини у свої руки та підношу тоненькі пальчики до своїх губ .
Такі холодні ... Вона вся тремтить.

- Ти не винна . Не треба було мені так підкрадатися .

Її очі бігають по моєму обличчі. Здається , вона хоче щось сказати , але ...
Замість слів обвиває руками мою шию , нахиляється і дарує поцілунок .
Трепетний , легкий , тендітний ...як ніжний весняний вітерець.
І з кожною миттю мені важче стримувати свої бажання .
А бажання у мене ого які ...

Руки починають блукати по дівочому тілі , уява вже вимальовує таке , що стає незручно сидіти .
Притискаю лисичку ближче до себе і поглиблюю поцілунок . У відповідь у неї виривається стогін .
І це збуджує ще більше .
Відчуваю як вона намагається зробити крок назад і з замиранням всередині відпускаю її.

Як же важко себе контролювати . Але я дуже стараюся .
Можу навіть покластися , що це вперше так стримую себе з дівчиною .

- Я обіцяв тобі сюрприз . І він все ще чекає .- з усмішкою кажу Еммі , на що отримую кивок у відповідь.
 

    ***

Сидячи за кермом,  раз за разом погляд падає на Емму . Вона сьогодні якась перелякана . Ще там , в залі , я помітив що дівчина  поводиться дивно . Наче налякана ...озирається .

- Ти чогось боїшся ?- питаю зупиняючи авто на світлофорі .
- Ні , все гаразд ...- бачу що приховує щось .
Та тиснути на неї не хочу .

В номері наче хотіла щось розказати ...а може і справді здалося ...
Одне знаю точно - вчора вона була іншою .
У нас попереду ще довга дорога і я постараюся дізнатися правду .

   ***
 

Емма

 

Погляд Адама прорізає наскрізь . Я стараюся виглядати спокійною, але він вже зрозумів що щось не так .
Там , за кулісами , я дуже злякалася ...
Думала , що це знову той чоловік мене  переслідує...
Якби ж я тільки бачила , що це Адам ...

Ми зупиняємося на заправці , майже на виїзді з міста . Здається , дорога до сюрпризу не близька .

- Тобі щось купити ? Може хочеш пити ?- питає чоловік , виходячи з машини .
- Ні , дякую ...
Видавлюю з себе посмішку й Адам іде до колонки .

Я хочу розповісти йому чому так дивно поводжуся . Та не знаю як ... І не знаю чи правильно він зрозуміє .
Що я скажу ?
Знаєш, мене переслідує незнайомець , з яким я погодилася іти в номер , щоб розважитися , а потім втекла ? 
Дурня якась ...
Краще нічого не говорити .

На телефон приходить повідомлення і я мало не випускаю мобільний , дивлячись на екран .

" Скоро побачимося , квіточко ."

Я розумію від кого це . І руки починають труситися . 
Звідки він знає мій номер ? Навіщо пише , щоб залякати  ? 
Що мені зараз робити?

З роздумів витягує Адам , який повертається в машину , і підсовує до мене картонний стаканчик з кавою .

- Тут ще тістечка . Не знав які точно ти любиш , тому взяв різні .- кладе переді мною невелику коробочку і вмощується на своєму місці.

- Дякую . А куди ми їдемо ?
- Скоро побачиш .  В тебе завтра вихідний , тому насолоджуйся .- усміхається чоловік.
- Як вихідний ?- навіть пристаю в сидінні .
- Олега Григорівна люб'язно дозволила тобі відпочити .

Сказати що я здивована , нічого не сказати . Вихідний ... 
Стає так спокійно . Завтра не потрібно іти в готель . Ця новина дуже радує .
Навіть нещодавнє повідомлення здається не таким лячним .

- Може ти хоч натякнеш куди ми їдемо ?- з усмішкою питаю Адама .
- В моє рідне місто.- загадково відповідає він.

Тепер зрозуміло чому мені потрібен вихідний . Сьогодні я не повернуся додому . Ця думка хвилює...

Машину заповнює звуками спокійної мелодії і ми виїжджаємо за межі нашого міста .
Дивлюся на Адама і відчуваю як від нього віє силою , впевненістю , спокоєм . Поряд з ним я в безпеці . 
Чоловік ловить мій погляд і усміхається , а потім кладе руку на мою ногу  , погладжуючи коліно .
Зараз мені зовсім не страшно ...

    ***

Чим далі ми їхали , тим підіймався мій настрій . Зникла тривога і страх . Хотілося посміхатися ...
А Адам постійно знаходив якусь нову тему для розмови .

Розповів про своє дитинство , навчання за кордоном , про сім'ю... Смішив історіями з бурхливої юності . І я не могла стримувати сміх .

- Уяви собі , я був ще тим хуліганом . Батьки ого як  натерпілися зі мною ...- весело говорив чоловік .
- Зараз і не скажеш що ти такий розбишака.
- Це ти мене погано знаєш ...- підморгує він .

Дивлюся на дорослого , сильного , самодостатнього чоловіка , а в його очах бачу юного парубка , готового на бездумні вчинки .

В такого чоловіка неможливо не закохатися .... Не можливо , повторюю про себе .

- А ти була слухняною дівчинкою ? Відмінниця, мабуть...- з усмішкою питає Адам.

І я опускаю голову ... Після розповіді про його достатню сім'ю і навчання в кращих вишах , відкривати правду про себе ой як не хочеться . Та брехати я не можу .
Та й нема сенсу ...

- Не зовсім...  Хоча я старалася , але не завжди вистачало часу на навчання .  Моя тітка не вважала школу чимось потрібним для життя , а подальше навчання тратою часу і грошей .
- А батьки ?
- Тата я ніколи не бачила . А мама ...вона померла , коли мені було шість .
- Вона хворіла ?

І як би я хотіла зараз сказати так .

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍