Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

6 (2)

Я не стримала усмішку.

– Ревнуєш? – інтуїтивно притиснулась до Свята і зазирнула йому в очі.

На мить він спохмурнів, ніби справді був грізним ревнивим хлопцем, а потім весело підморгнув мені.

– Звісно, – заявив він. – Шалено хочу відгородити тебе триметровим парканом, аби ніхто навіть не наближався! Але доведеться мені запасатися заспокійливим… Бо в цьому дурному сучасному суспільстві такі загорожі не передбачені, а до такої красивої та розумної дівчини однозначно підходитимуть інші хлопці. Маю тільки один варіант – навчитись ставитись до цих мимовільних конкурентів адекватно!

Він нахилився і швидко поцілував мене в куточок губ, закріплюючи ефект від сказаного. Я й так уже була червона, мов варений рак, коли слухала його промову, а тепер зашарілась ще більше. Простіше не стало навіть тоді, коли хлопець відсторонився від мене, роззирнувся і промовив:

– Ну, де Стелла Давидівна, ми танцюємо чи ні? Я сьогодні трохи поспішаю.

– Та зараз буде. Куди поспішаєш? – поцікавилась я, але одразу ж згадала – ми ніби фіктивна пара, і я не повинна задаватись такими питаннями.

Хоча… Фіктивна чи справжня? Свят кликав мене на побачення, ми переписувались з ним про усілякі дурниці, ще й досить багато, спілкувались, пізнавали один одного. Він цілував мене. Це геть не нагадувало гру. Навпаки.

В мене ніколи досі не було стосунків з хлопцем, і я не знала, як це виглядає насправді, але собі в голові уявляла картинку дуже схожу на те, що мала зі Святом. Проте, можливо, я просто нафантазувала собі зайвого, і стосунки виглядають не зовсім так? Або радше зовсім не так. Важко визначитись з відповіддю, коли в тебе нуль досвіду.

І навіть з мамою не порадишся, адже не можу я їй розповісти, що не зустрічаюсь з хлопцем, а просто попросила його прикинутись моєю парою, аби поставити однокласників на місце!

Мої роздуми перервав прихід Стелли Давидівни. Свят потягнув мене на звичну позицію, схилився і прошепотів на вухо:

– Маю сьогодні піти за костюмом. Не можу ж я танцювати з тобою в джинсах і футболці, правда? Мушу бути гарний.

– Ой, – зашарілась я. – Я навіть не подумала про це… Але ж костюм це дуже дорого! Можливо, краще прокат?

– Нізащо.

Я мовчки назвала себе дурепою. Прокат! Ще б запропонувала йому чужий брудний одяг на себе натягнути. Можливо, Свят ненавидить вдягати чуже.

– Напевне, я б мала оплатити той костюм, – прошепотіла я, займаючи стартову позицію для танцю.

В очах Свята промайнуло щось лихе. Коли він ривком підтягнув мене до себе в першому танцювальному русі, то прошепотів на вухо:

– Не мели дурниць. Я б нізащо не став брати у тебе на це гроші. Чоловік я чи хто? Для того, щоб прийти на випускний до своєї коханої дівчини, я здатен придбати нормальний костюм. Тим паче, фотографи гарно заробляють. Принаймні, достатньо професійні.

Ці розмови переривались постукуваннями Стелли Давидівни долоня об долоню – вона так відбивала нам ритм.

– Що там за діалоги? – гукнула вона. – Зосередьтесь на рухах! Не збивайтесь з ритму. Давайте спочатку!

Ми всі послухались, але, коли я знов опинилась в Свята в обіймах, не могла не спитати:

– Коханої дівчини?..

– До некоханих на випускні наче як і не приходять.

– Але ж…

– Тиша!

Довелось змовкнути. Стелла Давидівна змусила прогнати танець аж двічі, потім жестом звеліла нам всім розійтись.

– Зараз тестуватимемо пари по черзі, подивлюсь, кому що треба підтягнути, а далі знов загальний прогон! Давайте, перша пара…

На щастя, в якості першої пари вона обрала не нас зі Святом, тож ми могли зараз поговорити. Я притулилась спиною до його грудей, Свят обхопив мене руками і нахилився до мене, так, що я фактично могла шепотіти до нього; вклав голову мені на плече.

– Але ж?.. – перепитав він, нагадуючи, що я не встигла закінчити речення.

– Але ж – коханої? – зрештою витиснула ті тривожні слова з себе я. – Мені здавалось, що… Ми, зрештою, лише… Я ж тебе просто попросила, хіба ні?

– Так, але ж можна зробити більше, аніж тебе попросили. Зрештою, буває таке, що тебе про щось просять, а ти розумів, що ось саме цього тобі все життя і не вистачало…

– Правда?

– Я думаю, – прошепотів Свят мені на вухо, – це значно більше, ніж просто гра заради одного випускного танцю. Чи я помилився, і ти вважаєш інакше?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍