Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"

- 9 -

Гільдія «хвоста блакитної Русалки» знаходилася у двох година пішої прогулянки по темному лісі. Після сутички із Злиднем та обіймів,  про які ніхто не захотів говорити, ентузіазм полився річкою. Відстань яку відьмак та юна відьма долали за менший проміжок часу, тепер здався їм зовсім дріб’язковим.

Селище було невеличким, маленькі хатинки де дахи вкривав зелений мох, розкішні крони кленів та поодинокі тополі. Будова, в якій розташовувалась гільдія, була помітна з будь-якого кутка селища. Це єдина була трьохповерхова будівля із яскравою блакитною вивіскою де перламутром переливалися назва гільдії.

— Поруч із таверною? — косо поглянула Шеллі на Даара.

Це селище справді було чудним, і те, що поруч біля гільдії розташовувалася таверна звідки по обіді лунала музика, говорило лиш про те, що в селищі люблять веселощі.

— Кожному свій відпочинок, — коротко пояснив Аріан, й увійшов в двері гільдії.

Натягнувши капюшон на голову ще сильніше, Катрайн намагалася приховати обличчя. Та переступивши поріг, вона озирнулась, нікому із присутніх вона не цікавила. Аріан який був по переду, вже був обліплений чаклунами, які щиро раділи його появі.

— Друже, яким вітром тебе сюди занесло?

Шеллі обережно виглянула із-за натовпу, поглянувши на чоловіка який був такого ж віку, що і Аріан. Не потрібно гадати хто той був чоловік, його жакет говорив за нього. Всім капітанам чіпляли шнурок із золотих ниток на ліве плече закручуючи в різні завитки, що спускалися майже до груднини.

— Велір! Радий тебе бачити!

Чоловіки обмінялися рукостисканням, а потім спільним веселим гоготінням, мов  вони могли обмінюватися думками. Велір мав руду рвано стрижену шевелюру, яка діставала його пліч, класичним ластовинням та зелені очі. Підтягнутий, з густими бровами та квадратним підборіддям, суворим поглядом і якби його Катрайн зустріла десь в темній вуличці, вона б не зраділа цій зустрічі.

— Ти не сам, — очі капітана округлилися, коли він помітив за натовпом тендітну жіночу фігуру. Після слів капітана всі присутні звернули увагу на ще одну гостю. — Познайомиш?

— Не тут.

— Гаразд, тоді пройдемо до кабінету. — Велір махнув рукою вбік сходів. — Чого стали купою? Немає на що витріщатися! — гаркнув капітан на своїх підлеглих і ті вмить розбіглися по своїх місцях,я к миші.

Аріан ввічливо пропустив Катрайн вперед, щоб йти позаду неї. Вона не стала зациклюватися на стійці реєстрації, на розставлених столиках і особливо на стенди, які висіли вздовж стіни, яка вели до коридору. Їй не хотілося натрапити на власне зображення.

Сходи скрипіли під кроками капітана, який зітхаючи невтішно йшов до свого кабінету. На другому поверсі було затишніше, тихіше. Велір відчинив двері пропускаючи галантно Шеллі.

— Дами вперед, — він махнув рукою для запрошення.

Кабінет як і вся гільдія були простими і всі меблі були із дерева – стіл, стільці, лавочка під стіною, стелажі із книгами та паперами. Причеплені гасові лампи до стіни явно неси небезпеку для дерева, але це не хвилювало Веліра, який вельможно всівся на лавочку, запрошуючи гостей.

Аріан підсунув стільця до Катрайн, щоб та сіла, а після й собі взяв.

— Розповідай, як так сталося?

Шеллі здивовано перевела погляд з капітана на відьмака, не розуміючи звідки він міг знати їхню проблему.

— Як ви…

— Дівчино я ж ношу це не задля престижу, — Велір демонстративно махнув рукою на золотий шнурок, мов здував з нього пилинки. Капітани, які очолювали гільдії справді були не звичними чаклунами, їм як мінімум потрібно було скласти іспит в департаменті, а ще купу паперів підписати. — Зв’язувальні чари мають особливий запах, який в’їдається в шкіру чаклунів. Від вас тхне за кілометр!

— Велір розрізняє магію за запахом, — пояснив Аріан.

— О!

— І як це сталося? — повторив питання Велір.

— Випадковість, — ніяково пояснила Катрайн, які було некомфортно під пильним поглядом капітана.

— Вона взяла артефакт, а я в цей момент схопив її за зап’ястя, — пояснив Аріан, після чого продемонстрував мітку на долоні. — Магія спрацювала і з’явилася ця мітка в нас обох.

Велір не втішно захитав головою.

— Ти ж ніби краще за мене спеціалізуєшся на артефактах і всіх цих штучках.

Велір схилився над рукою Даара, розглядаючи його мітку.

— Я сам із себе не можу зняти чари, до того  ж артефакт частково був створений моєю магією.

— І його дія звісно ж на тобі буде сильнішою, ніж на комусь, — прокоментував Велір. — Дівчино, про що ти думала в цей момент? — капітан перевів погляд на Катрайн, яка ладна була провалитися від сорому крізь землю.

— Про всіляке, — тихо вона відповіла.

— Це твоє всіляке, — наголосив Велір, не стримуючи широкої посмішки, — ду-уже добре так прив’язало його до тебе. Закохана? Бачу, що закохана.

— Не в мене, — пояснив Аріан.

— Тоді як так... — Велір зупинився, коли погляд Аріана йому чітко дав зрозуміти, що продовжувати не варто. — Це буде не легко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍