Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

Розділ 9.

- Робе! Хоч раз людиною побудь трішки! Утихомир цю буйну! - Мене її зовнішній вигляд реально лякає. Нічого не залишається робити, як відійти назад і сховатись за спину хлопця. Коли є типу лицар, то прапор йому в руки. Якщо що скажу, що погано захищав.

Положенню Янга зараз не позаздриш, і я трохи рада, що в цю ситуацію увігнала його я. Правильні рішення даються важко – це показник дорослішання.

- Звали звідси. - Випадково вже думаю, що ці слова призначаються мені й розчаровуюсь у хлопці. Не те щоб я на це зовсім не очікувала, але сподівалася на краще.

Розвертаюсь і йду. Поки що гордо збираюся піти, щоб не показати слабину, але планую побігти відразу ж, як це буде можливо. У мене, як і раніше, є шанс у кімнату до себе добігти першою й встигнути там закритися від місцевої божевільної.

– Не ти, – хлопець різко хапає мене за руку, втримує таким чином, а потім взагалі на себе смикає так, що я в нього з усього розгону врізаюсь. Навіть рушник майже з'їжджає донизу, але я вчасно його підхоплюю.

- Ти це мені? - Скиглить ця дівка як побита дворняжка.

- Я, здається, виразно розмовляю чи ти розуміти розучилася? - Тепер хлопець уже сам починає дратуватися і наполегливо заводить мене собі за спину, ніби облізла швабра навпроти нас може на мене накинутися.

Ну нічого собі вияснення стосунків, такому я здивована ще більше, ніж тому, що Роб міг мене кинути напризволяще як пити дати.

– Ти! - Вона тицяє пальцем у Роба і здається готова розплакатися.

- Я, - вже нахабніше заявляє хлопець і всім своїм виглядом показує, що сперечатися з ним не варто.

- Я це просто так не залишу, - вона від злості нервово закушує губу і тупає ногою.

- Не залишай. Можеш прямо зараз бігти до свого татка і розповісти все в деталях, - посміливішавши я вставляю свої п'ять копійок, але відразу ж після цього відчуваю, як рука Роба ще сильніше стискається на моєму зап'ясті даруючи йому незабутні, просто неймовірні відчуття дискомфорту.

Я шиплю і розумію, що хлопець хоче, щоб я заткнулася, і ще пару секунд я мнусь і не знаю що робити.

- Якщо ти не знала, то на поверсі є камери, - я наважуюсь вдатися до безпрограшного аргументу - до логіки та розсудливості, - і навіть якщо ти комусь пожалієшся, то всім буде відразу видно, що у всьому винна ти!

- Якби я боялася камер, то минулого разу ти б зі своєї зачіски чаїнки не виколупувала, - це мало б прозвучати страшно, але ось тільки вона потім зі свого пір'я ж суповий жир витягувала.

- Якщо в тебе є мізки, то ти боятимешся мене, - в нашу суперечку влазить Янг і своїм спокійним, дуже переконливим аргументом ставить цю курку на місце.

- Вали, вали звідси, - я ще більше сміливішаю, коли бачу, як дівка, підтиснувши губи й спопеляючи нас поглядом, розвертається і дає задню. Точно гадина щось задумала, але на сьогодні я залишилася задоволена нашим результатом вечора. Я залишилася цілою і неушкодженою, а це вже успіх за нинішніх обставин. У мене не життя, а суцільний прикол. Куди не плюнь - у ворога потраплю.

Як тільки швабра ховається за рогом, і я переконуюсь, що залишилася без свого студентського інквізитора, відразу ж висмикую руку з лап Роба.

- Щиро дякую. Чесно, не чекала, що ти заступишся, - намагаюся його підбадьорити й майже зізнаюся, що в моїх очах він повівся благородно, як хлопець відразу руйнує всю магію.

- Думаєш мені потрібні твої подяки?! - Я запитливо вигинаю брови намагаючись зрозуміти, що він має на увазі, - можеш не сумніватися, що у мене далекосяжні плани на твою... вдячність.

- І які ж? - Щось мені підказує, що цей тип навряд чи попросить робити за нього домашнє завдання.

- Ти мені краще дай відповідь на інше питання, - хлопець дивиться на мене уважно і серйозно так питає, але я розумію, що він хоче з'їхати з теми.

- На яке? - Мені все ж таки цікаво, що ще йому спало на думку. Від цього персонажа нічого хорошого очікувати не можна, я давно це зрозуміла.

- Як ти примудряєшся щоразу встрявати в якісь неприємності?!

- Це не правда! - Подібне звинувачення звучить прикро.

- Гаразд, не щоразу, але із вартою заздрості регулярністю.

- Не знаю, про що ти, - надуваю губи й поки розмова протікає більш-менш спокійно, я хочу швидше звалити. Я все ще стою в одному рушнику і починаю порядком підмерзати. Та й справа часу, коли Янг схаменеться і почне відпускати незрозумілі жарти з цього приводу.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍