Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

13.1

- Кок! - покликала кухаря я, заходячи в кухню.

Мені треба було зібратися з думками, і я вирішила поговорити зі старим морським вовком. Старий завжди підтримував мене у важку хвилину.

Кухар був на своєму звичайному місці, посеред величезної кухні за обробним столом. Цього разу він знущався над солідним шматком дріжджового тіста. Борошно тонким маревом висіло в повітрі, повільно осідаючи на підлогу. Він обернувся на вигук і привітно помахав качалкою.

- Що вам завгодно, прекрасна мадемуазеля?

- Просто прийшла провідати вас, - сказала я, обводячи поглядом незліченну кількість баночок, каструльочок, тарілочок, у яких щось вирувало, парилося, настоювалося. - Схоже, вам тут потрібна допомога? Чим мені зайнятися?

Старий кухар здибився, з обуренням зиркнув на гостю.

- Пані, вам не смакує їжа, якою я вас пригощаю?

Я здивовано моргнула. Невже я ненавмисним словом образила єдиного друга на цьому хуторі?

- У минулі часи я готував на сотню ненажерливих матросів, і ніхто ніколи не скаржився на моє куховарство. Але, звісно, якщо тебе щось не влаштовує, я із задоволенням вислухаю критику.

Боже, ну як же так? Кок єдиний, хто ставиться до мене як до рідної, і ось, будь ласка. Своїми необережними словами я образила найкращого у світі кухаря.

- А чи не залишилося з учорашньої вечері шоколадного пирога? Ніколи не їла нічого смачнішого. - я вирішила змінити тактику.

- Подивися в холодильнику, он у тому кутку, - відповів Кок, вказавши напрямок пальцем.

Що ж, це не спрацювало, спробуємо іншу стратегію.

- А ти знаєш, що Денис боїться, як би тебе не переманили в райцентр? Кажуть, за тобою полюють найкращі ресторани.

- А я нікуди не збираюся, мені й тут непогано.

Знову мимо.

- Кок, вибач мені, я не хотіла тебе образити. Ти найкращий кухар з усіх, які мені зустрічалися. Ти не навчиш мене готувати?

У повітря зметнулася нова хмара борошна.

- Так ти не вмієш готувати?

- Тільки заморожені котлети.

- То що ж ти мені одразу не сказала, донечко? - Щербатий рот старого розплився в щасливій усмішці. - Як же так вийшло, що така чудова квітка виявилася непідготовленою до цього життя?

То, значить, Денис не сказав йому?

- Я виросла в притулку. - Це прозвучало дещо жалісливо, а мені не хотілося, щоб мене хтось жалів, і тому я додала: - І потім, мені раніше не було цікаво.

- Я навряд чи згоджуся в матусі, але от навчити тебе готувати, це мені під силу. Фартухи за дверима.

У горлі застряг клубок. Тут, на фермі, я почувалася як удома. Навіть чищення картоплі, на яке мене поставив Кок, виглядало так по-домашньому, що серце в грудях завмирало від незвіданих раніше відчуттів. Кожен день на приносив якісь нові емоції в моє життя, але незабаром усе це мало закінчитися, і я не була впевнена в тому, чи хочу я цього.

На той час, як Марк прокинувся і нагадав про себе гучним плачем, я вже м'яла варену картоплю, додаючи молоко. З чола котився піт, але мені було радісно від того, що пюре на обід я приготувала власними руками.

- Я закінчу. Вас, схоже, наполегливо кличе ваш хлопчик.

Я кивнула, зняла фартух і попрямувала в дитячу. Ваш хлопчик. Кок назвав Марка моїм хлопчиком. Звичайно, це було сказано без жодного підтексту, але мені подобалося, як це звучить.

Але тут я задумалася про те, що відбувається в моєму серці. Життя навчило мене відгороджувати себе від прихильностей, інакше будь-які стосунки виливаються в біль. Я розуміла, що ще трохи, і я просто не зможу розлучитися з цими людьми. А тому що швидше я вирішу питання з Денисом, що швидше мій проєкт стане реальністю, то швидше я зможу зітхнути з полегшенням і зайнятися справою.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍