Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

Проридавши хвилин десять, вона перекотилася на спину, розплющила заплакані очі й оглянула свою стару спальню, ніби та могла подарувати якусь підтримку.

Колись ця кімната здавалася Робін найбезпечнішим місцем на світі. Покинувши університет, Робін три місяці просиділа тут, заледве виходячи, щоб поїсти. Тоді стіни були яскраво-рожеві — помилка в оздобленні, яку вона зробила у віці шістнадцятьох років. Робін розуміла, що вийшло не дуже, але не хотіла просипі батька перефарбувати, тож затулила кричущий колір якомога більшою кількістю плакатів. У ногах ліжка повісила великий постер з гуртом «Дестиніз Чайлд». Тепер тут були тільки гладенькі блідо-зелені шпалери, які поклеїла мама, коли Робін покинула батьківський дім і поїхала в Лондон до Метью, але Робін легко могла уявити, як Бейонсе, Келлі Роуленд і Мішель Вільямс дивляться на неї з обкладинки свого альбому «Та, що вижила». Той образ був нерозривно пов’язаний з найстрашнішим періодом її життя.

Тепер на стінах було тільки два фото у рамках. На одному — Робін у шостому класі в останній день навчання (на задньому плані — Метью, найвродливіший хлопчик на паралелі; він відмовився корчити міни чи вдягати дурного капелюха). На другому — дванадцятирічна Робін сидить верхи на своєму шотландському поні на ймення Ангус. То була волохата, сильна і вперта істота, яка жила на дядьковій фермі й яку Робін обожнювала попри її норов.

Виснажена й нещасна, вона все зморгувала сльози і ребром долоні витирала мокре обличчя. З кухні під її кімнатою лунали притишені голоси. Напевно, мама радить Метью якийсь час її не займати. Робін сподівалася, що він послухається. Настрій був просто проспати решту вихідних.

За годину Робін досі лежала на двоспальному ліжку, сонно поглядаючи крізь вікно на верхівку липи в садку, коли Метью постукав у двері й зайшов з горнятком чаю.

— Твоя мама подумала, що ти захочеш чаю.

— Дякую,— сказала Робін.

— Ми будемо дивитися перегони. Март поставив велику суму на Баллабригса.

Ані слова про її засмученість чи грубі коментарі Мартіна; Метью поводився так, ніби вона себе осоромила, а він от пропонує їй вихід. Робін одразу зрозуміла, що він не усвідомлює, які почуття розбудила у ній та жіноча нога, її вигляд, доторк до неї. Ні, Метт просто дратується, що Страйк, з яким ніхто з Еллакоттів навіть не був знайомий, знову став темою для розмови на вихідні. Просто повторюється історія з Сарою Шедлок на матчі.

— Я не люблю спостерігати, як коні ламають карк,— сказала Робін.— А ще в мене є робота.

Метью постояв, дивлячись на неї, а тоді вийшов, зачинивши двері з надмірною силою, так що вони знов відчинились.

Робін сіла, пригладила волосся, глибоко зітхнула, а тоді пішла взяти з туалетного столика свій ноутбук. Вона відчувала провину за те, що привезла його додому, за те, що планує знайти час для розробки, як вона це називала, власних напрямів розслідування. Ота великодушна пробачливість Метью притлумила докори сумління. Хай дивиться свої перегони. Робін має кращі заняття.

Повернувшись на ліжко, вона підклала під спину кілька подушок, розгорнула ноутбук і відкрила кілька сторінок, які позначила закладками і про які не казала нікому, навіть Страйкові (той, мабуть, вирішив би, що вона марнує час).

Робін уже присвятила кілька годин вивченню окремих, але пов’язаних між собою напрямів розслідування, які задали ті листи, що їх на її прохання Страйк має показати Вордлу: від дівчини, яка бажала відрізати собі ногу, і від невідомої особи, яка бажала робити з куксою Страйка речі, від котрих Робін ставало млосно.

Робін завжди захоплювалася роботою людського розуму. В університеті, хай і недовго, вона вивчала психологію. Дівчина, яка надіслала Страйкові листа, мабуть, страждала на синдром порушення цілісного сприйняття власного тіла, знаний також за абревіатурою BIID: мала ірраціональне бажання позбутися здорової частини тіла.

Робін прочитала кілька наукових статей в інтернеті й тепер знала, що люди з BIID зустрічаються рідко, а конкретні причини такого стану не відомі. Проглянувши супутні сайти, Робін дізналася, що багато людей негативно ставиться до хворих на цей синдром. Форуми рясніли сердитими коментарями, дописувачі звинувачували хворих у бажанні присвоїти статус, який інших спіткав через нещастя чи хворобу, у прагненні здобути увагу В гротескний і обурливий спосіб. Реакції на ці нападки були такі самі сердиті: чи дописувач гадає, що людина з власної волі набуває синдрому ВІЮ? Не розуміє, як важко жити з трансвалідністю — відчувати бажання, потребу стати паралізованим чи втратити кінцівку? Робін подумала: а як би реагував на ці історії хворих на ВІЮ Страйк, якби прочитав? Мабуть, без великого співчуття.

Внизу відчинилися двері вітальні, почувся голос коментатора змагань, далі голос батька — наказує старому шоколадному лабрадору вийти, бо бздить, сміх Мартіна.

На власне розчарування, виснажена Робін не могла пригадати імені дівчини, яка писала Страйкові й питала поради про відрізання ноги, але, здається, то було щось схоже на «Кайлі». Попільно гортаючи найвелелюдніший форум, вона виглядала імена користувачів, які могли б належати дівчині, бо де підліток з незвичайною фіксацією може поділитися своїми фантазіями, як не у кіберпросторі?

Двері спальні, які після виходу Метью так і лишилися прочиненими, розчахнулися, і до кімнати причалапав вигнаний з вітальні лабрадор на ім’я Раунтрі. Підійшов до Робін, та почухала собаці вуха, і тоді Раунтрі влігся біля ліжка. Якийсь час він молотив хвостом по підлозі, а далі засопів, задрімав. Під акомпанемент його зітхань і хропіння Робін і далі прочісувала форуми.

Й ось несподівано — спалах захвату, до якого вона призвичаїлася, відколи почала працювати на Страйка; то була безпосередня винагорода за пошуки крихітних кавалків інформації, які могли нічого не означати, а могли означати щось чи навіть усе.

Немакудипіти: Хтось щось знає про Кемерона Страйка?

Затамувавши подих, Робін відкрила гілку коментарів.

В@набі: Це отой одноногий детектив? Так, він ветеран.

Немакудипіти: Є чутка, що він те сам собі заподіяв. В@набі: Ні, погугли, він був у Афганістані.

І все. Робін переглянула інші гілки, але користувач на ім’я «Немакудипіти» більше не розпитував про Страйка і взагалі не з’являвся. Це нічого не означало; може, людина взяла собі інший юзернейм. Робін шукала, поки не вирішила, що вже добре оглянула весь сайт, але Страйкове ім’я більше не з’являлося.

Захоплення зникло. Навіть якщо припустити, що авторка листа і Немакудипіти — це одна особа, її віра в те, що Страйк сам собі ампутував ногу, була очевидна уже з самого листа. Не так уже багато є відомих людей без кінцівок, щодо яких можна плекати надію,