Читати книгу - "Пас до серця, Sallattik"

Глава 23

Ми вже грали десь 3 години. Це взагалі не суттєво, на нормальних наших тренуваннях ми займалися від сили 2.5 години а тут цілих 4. Я вже не відчувала ногу. Я старалась не кульгати перед всіма. Коли ми зайшли до роздягальні були всі крім отієї Ніки. Я вирішила що треба поспитать у них хто це така, детально.
– А тепер розкажіть мені, в деталях, що це за Ніка? – я сіла і подивилась на всих хто тут був.
– Краще не питай– каже Лілія.
– Ну це наш старий капітан, її всі боялись настільки що ніхто не міг і слова їй сказать. А тоді вона поїхала у Вашингтон, і стала на її місце Віка. До речі Віка і Ніка були подружками– каже Еліза.
– Я чомусь не здивована – кажу і всі усміхаються на мої слова.
– Ну так от, Віка стала на її місце, але ми її не так боялись, іще Ніка зустрічалась із Раяном– у мені шось заворушилось– Віка теж почала до нього липнуть коли та поїхала, але у неї нічого не вийшло, ну а тепер вона чогось знову приїхала, але на щастя ти у нас капітан, та я не здивуюсь якщо вона шось зробить шо тебе поженуть із цієї посади– каже Еліза кладячи кросівки у себе в портфель.
– Не хвилюйтесь, все буде добре, я цим займусь – кажу їм всим і усміхаюсь, вони мені також, я встаю щоб почати перевдягатись але заходить Ніка. Всі зразу притихли і почали перевдягатись в тиші.
– Ну і як же тебе прийняли на посаду капітана – зупиняється біля мене Ніка. Я встаю і стаю навпроти неї.
– Дивно, я думала ти вже у всих розпитала чому я стала– кажу я їй.
– Не хвилюйся, я розпитала, але я хочу почуть це із твого ротика – каже вона мені і усміхається.
– Ну мабуть я була кращим варіантом ніж та Віка – повертаюсь я до свого рюкзака і кладу кросівки.
– Хм, ти до мене не повертайся спиною коли я із тобою говорю –каже вона мені і повертає мене за плече. Мене охопила злість.
–  А ти не охриніла? Ти хто така? Не строй із себе якусь королеву, тут всі рівні, не виділяй себе – кажу їй і дивлюсь їй прямо в очі. Нехай побачить що її ніхто не боїться. Я взяла рюкзак і пішла із роздягальні. У мені все кипіло, я даже не звернула увагу на ногу яка розривалсь від болю. Я покульгала на вихід. Та я почула кроки позаду себе.
– Стій, давай я тебе відвезу – каже Раян мені.
– Ні дякую, йди інших катай – кажу я йому і йду, ледве доходжу до машини Емілі, вона вже сиділа на своєму місці. 
– Почекай, ти про шо? – він знову мене зупинив.
– Ой та не притворяйся, я бачила як ти зажимався із нею, тільки ж мені цікаво, коли ти встиг? Тоді після мене ти поїхав до неї? Але навіщо було мене тоді цілувати? Все ж таки який ти покидьок – сказала і пішла до машини, він мене не зупиняв, але коли я сіла я побачила як вийшла із дверей Ніка і зразу побачила Раяна і пішла бистренько до нього. Але я вже не звертала уваги. Ми двинулись.
– Що він тебе хотів? – питає Ніка повертаючи руль.
– Хотів підвезти, але прикинь, та Ніка, як я дізналась, підійшла до мене в роздягальні і почала строїть із себе бозна що. Чесно я хотіла їй заїхать.
– Коли я їх побачила я не вірила своїм очима.
– Але із всього цього я зрозуміла лише те що мені треба підти до лікаря– кажу я і про тянула руки до ноги.
– Дуже болить? – повертає до мене голову і дивиться мені на ногу.
– Ну не погано так – відповідаю я.
– Я тебе завтра відвезу.
– Ні, ти і так зі мною катаєшся, краще йди на пари – запротестувала я.
– Та ну, мені не складно, я не хочу там сидіть.
– Ну ладно але якщо у тебе будуть проблеми..
– Їх не буде – перебиваючи мене сказала вона мені. Так ми і доїхали до мене додому в тиші
–Слухай, можливо від мене це дивно звучить але пішли у бар – рука Емілі торкнулась мого лоба.
– Ти точно не хвора? Це взагалі моя Аліна? – я засміялась.
– Так йдемо чи ні? 
– Ти іще питаєш, звичайно йдемо – і ми поїхали до мене додому щоб перевдягтись. Я вдягла джинси і кремову кофтинку коротку. Коли ми приїхали до бару там було 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍