Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

************************
 

Тим часом, Ярослав відчував себе , як на допиті в ГУР. Напружено і складалось враження, що знаходиться під мікроскопом. Тітка Галина — міцний горішок. Лице тримала так, що сказати неправду чи невдало пожартувати, було просто нереально. Тому, на кожне її запитання відповідав максимально розгорнуто  й детально. Де був? Що робив? З ким робив? Скільки разів? І все по колу…

— І тебе не бентежить, що у неї син? — питає Галина.

— Так йому ж вісімнадцять.. — невпевнено протягнув. — і не рідний..

— А якби йому було три, і рідний?

Ярослав якось за рвався на стільці, вхопив цукерку з вазочки, почав шару діти обгорткою та закинув в рота. Від погляду Галини, цукерка застрягла в горлі і він закашлявся.

Жінка подала води. Запив. Відкашлявся. І врік:

— Навіть, якби й немовля… Навіть, якби й вагітна була не від мене… — розумів, що говорить щиро. Що от прямо зараз, в цю секунду зрозумів, наскільки Ліза йому важлива й дорога.

— То що?

— Не знаю, тьоть Галь… Це ж Ліза… моя..

— Однокласниця?

— Ага.. — скрушно похитав головою і вступився в свої коліна. — однокласниця.

— Ти не готовий ще до такої відповідальності. А їй потрібен чоловік, який прийме її з усима іі колючками та з пасинком. — говорила жінка. — вона любить його, виростила, як рідного. Уявляєш?  — зиркнула на нього. — він хлопчик вже не маленький..

— та я бачив.. — гмикнув. — то ви пропонуєте, через нього шукати підхід до Лізи. 
Жінка скривилась й підійнялася зі стільця. Підійшла до плити, дістала з духовки пиріг з абрикосами і поставила на підставку. 
— Ні. Через Мишка, вже пізно. Але, якщо хочеш, щоб все пройшло мирно та злагоджено, покажи йому, що твої наміри щирі та серйозні. Бо якщо це чергова твоя витівка, будь певен, за твоє виховання візьмусь і я. Не подивлюсь, що твоя сімейка шанована і закручена. — проговорила не зводячи з молодого чоловіка чорних очей. — Твоя мати, до речі Єлизавету ніколи не жалувала, проте вважала її для тебе гарною партією. Мовляв, дівчинка з бідної неповної родини буде тобі в рота дивитись та догоджати в усьому. І я її розумію. Теж хотіла б, що мою доньку на руках чоловік носив. Але Ліза вже не та маленька дівчинка і здатна сама попіклуватися про себе й кігті відростила. 
Чоловік слухав і , ні біса не розумів. Тітка Галя говорила загадками й все ходила навколо. 
«Увага! Повітряна тривога. Пройдіть в найближче укриття!» — сповістив додаток й тим вивів Ярослава з глибокої задуми. 
— Йосип драний!  Мара б їм в печінки вмурувалась!!…— вилаялась Галина. — тепер на Нову Пошту не попаду..

Ситий, але з біса розгублений, Ярослав їхав додому. Ні ляда не петрав, що робити, але сидіти на місці, однозначно не варіант. Якщо Єлизаветі потрібен надійний чоловік  то він ним стане.

Стоячи в заторі на Лесі Українки, відкрив додаток улюбленого ресторану, та замовив вечерю. Не собі. Хоча і собі також. Але спершу, Лізі. Нехай відпочине, вона йому потрібна відпочивша і з гарним настроєм. Без настрою і втомлена теж потрібна, але краще, коли настрій гарний — поганий Він вже бачив.

А в понеділок Ярослав поїхав в офіс. 
Двічі телефонував Лізі, та вона чомумучь не підійняла слухавку. 
Разів з пʼять писав. Повідомлення доходили, але не читались. Роздратований і смиканий, він кілька разів зірвався на підлеглих, розлив на себе каву і переніс одну зустріч, вважаючи, що наразі толку від нього — нульц. Поривався навіть подзвонити Курінному, навалити копняків, якщо знову його дівчинку припадав. Дарма, що старший за нього.. Має вплив…

В кінці дня, не отримавши жодної відповіді від бажаної жінки, накрутив себе до такого ступеню, що незчувся, як тиснув номер квартири на домофоні її будинку.

— Хто? — обізвалася залізяка скреготливим голосом Лізи. 
— Дід Піхто! І баба з пістолетом! Відчиняй! — гаркнув!

Домофон пікнув і двері під’їзду прочинились. Рвонув на себе не себе нещасних і злетів сходами на потрібний поверх. Завмер біля квартири та почув одразу, як замок клацнув. 
На порозі стояла Ліза, скуйовджена з червоними очима та блідим обличчя. Старанно намагалась це приховати за розпущеним волосся, але Ярослав помітив цей факт. 
— Чого тобі? — запитала грубува-то й не вітаючись. 
— Того мені! — відказав та відтіснивши жінку з дороги, просочився в середину помешкання . — Мишко знов на роботі? — запитав, роззуваючись. Зняв легкий піджак, який прихопив з собою сьогодні, бо обіцяли дощ, повісив в передпокої і підійшов до жінки, яка схилившись спиною на двері просто дивилась перед собою. 
— Чого ти прийшов? — хрипло запитала вона..і якось.. сухо. 
— Хвилювався.. я дзвонив..

— Я бачила.. І Сергій дзвонив.. І Только — Останнє імʼя різнуло по грудях гострим лезом. Та Ярослав швидко вгамував той біль, відзначаючи, що йому нема ніякого діла, що там з ким було у його жінки до нього. Ніхто не святий. 
— Ти не відповідала..

— А сенс? — поглянула на нього. Чоловік стояв близько, подавши руки на її стегна, мʼяко стискаючи. — ви всі мене все одно кидаєте.. То може я хоч раз в житті це зроблю сама? Не буду чекати, коли встромите ножа в спину саме в той момент, коли найбільше потрібна підтримка. Не буду чекати любові, поваги, чи що там ще зазвичай буває… Не буду чиєюсь іграшкою, наймичкою, служницею, коханкою.. Не буду матірʼю…

Її слова злітали з губ чітко й грубо з цілковитим усвідомлення. Монолог був просякнутий розпачем, сумом та розчаруванням. По блідим щокам стікали цівки солених сліз, та Ліза не зважала на них…Вона наче переповнилася. Втомилась терпіти й тримати в собі все. Втомилась втрачати. 
Спочатку батько, потім Дорош, за ним чоловік… тепер — син…

Хоч Дорош і зʼявився зараз… Та Мишко.. як тепер бути? Він же ще дитина по суті!

Чоловік помітив, як Ліза тримала в руках якись папірець. Витягнув з холодних рук і розвернув. 
«Повістка». 
Страшне слово для кожної матері. Та це не вирок! Не привід так побиватись. Чи йому не знати!?