Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

— 11. Таємниці які на поверхні

Минуле

Королева Іанора стояла посеред тронної зали, її постать випромінювала гордість і холодну відчуженість. Її темне, гладко зачесане волосся було акуратно закріплене золотими шпильками, на яких мерехтіли діаманти, що символізували її владу та багатство. Довга сукня з важкої тканини переливалася темними відтінками бордового і чорного, нагадуючи про кров і велич династії. Вона спопеляла короля поглядом, її зелені очі були наповнені люттю, що ледь утримувалася за маскою стриманості.

Кохання між нею та Драгвіром ніколи не було — лише холодний, розрахований союз, скріплений політичними обов’язками ще до їхнього народження. Іанора згодом звикла до цього. Вона носила корону, і золото, якого було вдосталь в її особистій скарбниці, і цього  було достатньо, щоб не шкодувати про відсутність щирих почуттів.

Королева обожнювала свій статус. Драгвір, привабливий та могутній, став для неї лише інструментом для забезпечення спадкоємності влади і створення династії, в якій їхні діти мали отримати не лише трон, а й силу стародавнього роду Бальмонд.

— Мій королю, ваше рішення… — Іанора зробила паузу, підбираючи слова, які б відображали весь її гнів і презирство, — не раціональне. Вона донька служниці! — Її губи стиснулися в одну тонку лінію, а зуби майже заскреготали, коли останні слова вилетіли з її вуст.

Король Драгвір, сидячи на своєму величному троні, виглядав незворушно. Його темні очі були холодні, як крига. Він мовчав, надаючи своїм словам ваги, і кожен жест відображав силу влади, яку він утримував.

— І тільки в ній достатньо сили, щоб втримати демона, — спокійно відповів він, навіть не відводячи погляду від королеви.

Іанора спалахнула від люті. Її вуста затремтіли, коли вона намагалася стримати емоції, що рвалися назовні.

— Це не означає, що якщо її тіло може стати вмістилищем, то й на трон її саджати! Це абсурд! — Її голос задзвенів від роздратування. — Іссель готувалася все своє життя, це не чесно стосовно неї!

Король залишався байдужим до її протестів. Він лише злегка нахилив голову, оцінюючи королеву.

— На трон завжди сідали ті, хто мав демона, — промовив він рівним голосом, який ще більше дратував Іанору. — Ти не змогла подарувати мені дитя, яке успадкувало б мою силу. На цьому розмова закінчена.

Королева різко видихнула, намагаючись зберегти самовладання, але її очі запалилися ненавистю. Її аристократичне обличчя, завжди бездоганне і зібране, зараз здавалося маскою, під якою крилася буря емоцій.

— Але мій королю... — вона спробувала останню відчайдушну спробу вплинути на нього.

— Астель моя донька. І вона нічим не відрізняється для мене від своїх старших сестер, — твердо відповів Драгвір, і його тон не допускав заперечень. — Я все сказав зрозуміло, моя королево?

Останні його слова, вимовлені з крижаною незворушністю, зависли у повітрі. Іанора, прикута до місця, стояла мовчки, відчуваючи, як її контроль вислизає з рук. Її руки стиснулися у кулаки під важкими складками сукні, але вона змушена була зберігати гідність.

— Так, мій королю, — відповіла вона, ковтаючи свою гордість. Її думки вже кроїли нові плани. Трон, вона не збиралася віддати доньці служниці, без боротьби. — Зрозуміло, — холодно додала вона, хоча гнів кипів усередині. — Але не забувай, мій королю, що трон - це не лише сила демона. Це політика, дипломатія і підтримка знаті. Як думаєш, як відреагують радники, коли дізнаються, що на трон претендує дитина служниці? Хіба ж вони допустять таке?

Драгвір повільно підвівся з трону, його очі холодно пронизали Іанору.

— Радники робитимуть те, що я їм скажу, — його голос був безжальний. — І ти також.

— Ти втрачаєш підтримку знаті, — прошипіла Іанора. — Іссель заслужила трон, як твоя законна дочка, спадкоємиця стародавньої крові Бальмонд.

Король важко зітхнув, наближаючись до неї.

— Я віддав тобі все, що обіцяв: корону, багатство, статус. Але ти не змогла дати мені те, що мені було потрібно - спадкоємця з силою Бальмонд. Тому я зроблю свій вибір. І це не обговорюється.

Іанора знала, що сперечатися далі марно. Вона втратила контроль над ситуацією, і це запалювало в ній відчуття безсилля, якого вона не могла винести.

— Як скажеш, мій королю, — відповіла вона нарешті, повернувшись, щоб вийти з тронної зали. Але її останні слова, вимовлені майже пошепки, висіли в повітрі: — Але трон не так легко втримати, коли втрачена підтримка.

***

Трави, які Сефт підкинув у ром, виявилися більш дієвими, ніж Астель очікувала. На ранок вона прокинулася без звичного  головного болю, після вживання алкоголю, відчуття розбитості також було відсутнє. Навіть більше - її тіло відчувало себе повністю відновленим, як ніби весь біль, фізичний і емоційний, відступив на задній план. Проте важкі думки не полишали її свідомість, як тільки вона відпускала себе на мить.

Вона не могла дозволити собі зануритися у скорботу через втрату батька та всіх рідних, хоч як би це не було складно. Астель відганяла ці думки, закривала їх в найглибшому кутку своєї душі, немов намагалася замкнути біль за сімома замками. Але рани були надто свіжими, щоб їх можна було ігнорувати повністю. В першу ніч їй хотілося кричати від горя, кричати на весь світ, ніби це могло щось змінити, але Сефт не давав їй жодної хвилини мовчання. Він безупинно говорив - про будь-що, не даючи їй зануритися у темряву власних думок. Астель не знала чи було це збігом обставин чи проста випадковість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍