Читати книгу - "Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі"

Розділ 14

У розпачі Христина спершу замучила питаннями співробітницю розважального центру на рисепшені. Але та не помітила її хлопчика в загальному натовпі відвідувачів, які снують на вхід і вихід. Потім допиту піддався водій, який не бачив Гната з моменту приїзду сюди.

На дзвінки син не відповідав. Збираючись викликати поліцію, Кріс глянула на екран айфона. Здивовано розплющивши очі й відкривши рота, кілька разів перечитала коротке повідомлення Тимофія.

Дістатися до його будинку швидко не склало труднощів. Але вже перед дверима Кріс завмерла. Усі слова миттю розлетілися, у голові утворилася каша. Що ж він подумає про неї, як матір, якщо рідний син утік до нього? І що ж вона своєму синові не додала?

Тимофій мовчки відчинив двері. Ще до того, як вона все ж наважилася зателефонувати. Впустив її у квартиру і самоусунувся на кухню.

Гідно оцінивши тактовність чоловіка, Христина зробила глибокий вдих і присіла перед сином навпочіпки, винувато глянувши йому в обличчя. Великі виразні очі дитини дивилися в саму душу, розбурхуючи болючі спогади з дитинства безцінного чоловічка навпроти.

- Тато мене любить більше, - без особливої впевненості в голосі буркнув Гнат у відповідь на мовчазне запитання матері, яке зависло в повітрі. - Я йому потрібен більше...

Сомова ошелешено дивилася на найріднішу людину у своєму житті та не знала, що відповісти їй. Увесь її тернистий шлях, кожен день, кожен подих присвячувалися йому і його добробуту. Щоб почути тепер, що чужому чоловікові він нібито потрібен більше? Ні, Кріс не чекала від сина вдячності, сліпого обожнювання, почуття обов'язку. Але сказане ним боляче обпекло груди.

Ігнат простягнув до мами руки та здивовано витер з її щік сльози здивування, що мовчки покотилися.

- Ти засмутилася? - наївно запитав хлопчик.

Він тут же обійняв Христину, підтримуючи. А вона задихнулася у власних думках і почуттях. Засмутилася? Загинула, посивіла, зникла...

Тимофій, який увійшов із кухні, дбайливо допоміг їй підвестися, увімкнув синові мультфільми та потягнув приголомшену жінку в кухню пити чай.

- Кріс, - м'яко покликав, привертаючи до себе увагу, коли чай був допитий, а вони так і сиділи за невеликим столом один навпроти одного.

Вона здивовано підняла голову, немов забула про його існування до цього моменту.

- Я знаю, що це боляче. Але для Гната так і є...

Христина спалахнула.

- Що ти знаєш про нас із сином? - болісно поморщилася вона. - Щоб ось так судити... що ти знаєш? Про те, через що нам довелося з ним пройти, коли його батько втік, почувши ймовірний діагноз аутизм.

- А це так? - підняв брови Тимофій.

- Ні, - похитала головою з гіркою усмішкою. - Але перш ніж дізнатися, що син здоровий, я пройшла всі кола пекла. Одна. З крихіткою на руках. Батько завжди вчив, що всі навколо продажні. Я не вірила. Навіть коли він особисто продав мене на одну ніч партнерам за вигідний контракт, що збагатив його. Зараз послала б його до біса. Тоді була вихована беззаперечно, сліпо підкорятися волі батьків. Я тікала від одного тирана, щоб бути проданою іншим. Адже чоловік не просто від труднощів утік. Він пішов до коханки з багатим татком у надії на сите життя.

- А ти? - затамувавши подих, уточнив Тім.

Він бачив, що Христина намагається стримувати емоції та говорити тихо, щоб не потривожити ніжну психіку дитини.

- А я довела йому, що син здоровий. Потім їм обом, що я сильна. Побудувала власне крихітне королівство, в якому царем став мій син. Я прокидалася і засинала з думками про нього. Я найбільше боялася дня, в який довелося б з м'якою і винуватою посмішкою говорити йому, що сьогодні ми не купимо цю милу вантажівку. Тому що мама має купити йому шортики. Хіба дитина має робити такий вибір? - в серцях запитала. - Людина народжена для щастя! І малюк не повинен розплачуватися за неспроможність батьків.

Тимофій сумно посміхнувся, простягаючи через стіл руку, щоб у жесті підтримки стиснути її долоню.

- Ні, Кріс. Ми все наплутали. Людина створена для блаженства...

- Яка різниця! Це синоніми, - не надто завзято, але все ж таки знову заперечила.

- Для духовного блаженства. І речі в ньому - тільки речі. Вони не відіграють ключової ролі. Просто нам легше навчити дитину цінувати ці речі й щось відчутне, ніж осягнути самим і передати дітям тонку й непросту науку блаженства душі.

- До чого ці високі цілі, коли дитина?

- Знаю, потребує лікування, розвитку, їжі, одягу та розваг. Кріс, я не такий юний. Знаю, про що ти говориш. І ти маєш рацію. Але ти озирнися. Ти вже зробила для нього все, що могла. Зупинись. Проведи з ним важливі дні. Він так швидко подорослішає...

Христина злякано глянула на співрозмовника:

- Якщо я зупинюся, мене затопчуть конкуренти. І моя сентиментальність коштуватиме синові майбутнього.

- Його майбутнє він має будувати сам, - твердо заперечив чоловік. - Інакше ти виростиш щасливого, але не гідного члена суспільства. У нього буде все, крім мети та шляху до неї.

- Навіщо? - обурилася Христина. - Що за садимаза така? Кому треба йти по граблях, якщо можна полегшити шлях коханим людям?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍