Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

Дивлюся на порожній столик, де тільки що сидів Гліб. І тут помічаю — на столі лежить купюра, значно більша, ніж вартість кави та булочки. Він залишив її так недбало, ніби це дрібниця, але її сума покриває як мінімум десять найкращих булочок, якщо не більше.

— Від закладу? — повторюю собі під ніс.

***

Я стою біля входу в ресторан, витираючи руки об джинси, хоча вони й так сухі. Просто нервую. Ось я і тут, чекаю на зустріч з актором, якого, здається, знайшли через родичів моєї найкращої подруги Лілії. І поки не впевнена, як це має виглядати. Зітхаю і заходжу всередину. Інтер'єр приємний, теплі відтінки, приглушене освітлення — затишно, але водночас відчувається, що місце дорогувате. Чудово, саме для такої події... Здається, я забула вдягнути щось більш "доросле", ніж джинси й светр.

Чоловік уже чекає за столиком у кутку. Він виглядає не так, як на фотографіях. Більший. М’язистіший. Але молодий, приємної зовнішності, з темним волоссям. Можливо, це буде не так складно. 

— Ясмін, так? — каже він, встаючи, щоб привітатися. — Я Михайло.

— Так, — відповідаю, намагаючись триматися впевнено. — Приємно познайомитися.

Він робить жест, запрошуючи мене сісти. Я беру меню, хоча взагалі не голодна.

— Тож, — починає він, — я чув, що мені доведеться грати роль твоєї другої половинки?

— Щось таке, — сміюсь, намагаючись позбутися напруження. — Насправді, усе не так серйозно. Просто весілля моєї подруги… колишньої, і я… — ловлю себе на тому, що знову пояснюю щось, що не має пояснювати. — Мені потрібен супутник, ось і все. А ти початківець в акторстві?

Він киває.

— Маю невеликі ролі у театрах, працюю також в озвучуванні, — хлопець говорить це впевнено, але не надто пафосно.

— Це здорово, — киваю у відповідь, намагаючись приховати легке здивування. — А ролі у фільмах, серіалах були?

— Декілька епізодичних, але поки що нічого великого. Тому погодився на це… — він робить паузу, всміхаючись. — Нетривіальне завдання. Можливо, це і є моя велика роль.

— Що ж, сподіваюсь, ти справді зможеш вжитися в образ, — сміюся, почуваючись трохи менш напруженою. — Інакше я пропаду. Мені доведеться пояснювати, чому мій "хлопець" так і не прийшов на весілля, — я закусую губу. — Але ти повинен бути Феліксом.

Він киває, ніби це абсолютно нормально, але я помічаю, як його погляд ковзає по залу. Я теж машинально оглядаюся — і тут серце падає в п’яти. Фелікс сидить за столиком в іншій стороні залу, в оточенні двох чоловіків. Мабуть, ділова зустріч. Всі троє виглядають серйозно, обговорюючи щось, і, на щастя, ще не помітили мене. Але це питання часу.

«Чому саме цей ресторан?» — думаю я, підстрибуючи всередині. 

— Щось не так? — актор нахиляється ближче, помітивши моє раптове занепокоєння.

— Ні, ні, все добре, — швидко відповідаю, намагаючись відвести погляд від Фелікса. Але не можу. Я вже відчуваю, як його очі зупиняються на мені.

«Не зараз, будь ласка», — подумала я, ніби ці думки могли змінити реальність. Але було надто пізно. Фелікс тепер дивиться прямо на нас. Його брови підіймаються, а очі звужуються, ніби він намагається зрозуміти, що відбувається. Чудово, тепер у мене не просто вечеря з актором, а ще й новий виток драми з Феліксом.

— Хто це? — тихо запитує мій «супутник», помітивши напружену атмосферу.

— Це... ускладнення, — кажу я, не знаючи, як краще пояснити.