Читати книгу - "Цивілізація статусу"

маскування виявиться достатньо надійним, щоб захистити його від цілого міста Мисливців, то його не зможуть знайти і тоді, коли забажають примусити до участі в Іграх.

Може, після закінчення свята він знову матиме змогу з'явитися в суспільстві Омеги. Цілком можливо, якщо йому вдасться пережити Полювання і уникнути Ігор, він отримає особливу винагороду. Таке зухвале й успішне порушення закону мало бути варте нагороди...

Баррент побачив ще одну групу Мисливців із п'ятьох чоловіків. Серед них був і Тем Ренд, суворий і гордий, у новому мундирі Вбивці.

— Гей, ти! — гукнув один із мисливців, — тут не пробігав Переслідуваний?

— Ні, Громадянине, — сказав Баррент, покірно схиливши голову і тримаючи напоготові зброю під лахміттям.

— Не слухайте його, — зауважив інший з чоловіків, — ці кляті мутанти ніколи не говорять нам правди.

— Давайте пошукаємо, — запропонував ще один. Група відійшла, але Тем Ренд залишився чекати на них на місті.

— Ти справді не бачив, щоб хтось із Переслідуваних тут пробігав? — запитав Ренд.

— Справді, Громадянине, — відповів Баррент, побоюючись, що Ренд впізнає його. Він не хотів його вбивати, а окрім того і не був впевнений, що йому б це вдалось — рефлекси Ренда були просто блискавичними. Однак зараз свій лазерний пістолет Ренд тримав в опущеній руці, тоді як зброя Баррента вже була наставлена на Ренда. Ця перевага в частку секунди могла б бути вартою високої швидкості і точності Ренда. Але якби до цього дійшло, подумав Баррент, це, мабуть, закінчилось би нічиєю — вони, більш ніж ймовірно, повбивали б один одного.

— Ну, — промовив Ренд, — якщо ти побачиш когось із Переслідуваних, скажи їм, щоб не маскувались під мутантів.

— Чому?

— Цей трюк довго ніколи не працює, — продовжував спокійно говорити Ренд, — він дає приблизно годину перепочинку. Потім інформатори викривають Переслідуваного. Якщо б на мене полювали, я міг би скористатись маскуванням під мутанта. Але не висиджувався б на бордюрі, а спробував прорватись з Тетрагіду.

— Ви б на це зважились?

— Авжеж, кілька Переслідуваних щороку втікають у гори. Звичайно, чиновники не розповідають цього, тому більшість громадян про це не знає. Але у Спілці вбивць зберігається документація про всі трюки і прийоми Переслідуваних і про їхні втечі за весь час також. Це частина нашої роботи.

— Дуже цікаво, — сказав Баррент. Він розумів, що Ренд впізнав його, незважаючи на маскування. Тем був гарним сусідом — і, мабуть, поганим вбивцею.

— Звичайно, вирватись із міста непросто. І навіть коли людина вибереться звідси, це ще не означає, що вона вже вільна. Є ще Мисливський патруль за межами міста і навіть гірше за це…

Ренд різко замовк. До них поверталась група Мисливців. Ренд пішов із ними.

Після того, як Мисливці його минули, Баррент встав. Ренд дав йому гарну пораду. Без сумніву, декому вдавалось втекти з міста. Життя в безплідних горах Омеги мало б бути надзвичайно важким, але будь-які труднощі кращі за смерть.

Якщо вдасться дістатись до міських воріт, йому доведеться стерегтись Мисливських патрулів. А Тем ще згадував про щось гірше. Баррент замислився, що б це могло бути? Можливо, спеціально навчені гірські Мисливці? Нестійкий клімат Омеги? Небезпечна флора і фауна? Шкода, що Ренду довелось перервати розмову.

З настанням темряви Баррент досяг Південних воріт. Зігнувшись в три погибелі, він пошкандибав до сторожового загону, який охороняв вихід із міста.

Розділ 17

Сторожа не чинила жодних перешкод. Цілі родини мутантів втікали з міста, шукаючи безпечного місця серед гір, допоки не закінчиться шалене Полювання. Баррент приєднався до однієї з таких груп і незабаром опинився в передгір'ї за милю від Тетрагіду.

Мутанти зупинилися і стали тут табором. Бар-рент продовжував йти далі й близько опівночі почав підійматись скелястим схилом однієї з найвищих гір. Він був голодний, але прохолодне чисте повітря бадьорило його. Баррент почав вірити, що залишиться живим після Полювання.

Він здалеку зачув галасливу групу Мисливців, які теж сходили на гору, без зусиль непомітно обійшов їх у темряві і продовжив підніматися. Незабаром стало чутно лише завивання вітру в скелях. Була вже, мабуть, друга година ночі, залишалось лише три години до світанку.

Розпочався дощ, спочатку дрібний, потім він перейшов у холодну грозову зливу з яскравими спалахами блискавки і гуркотінням грому. Це була звичайна, цілком очікувана для Омеги погода. Баррент знайшов притулок у неглибокій печері і вважав, що йому ще й пощастило — було б гірше, якби зненацька вдарив мороз.

Він сидів, зігнувшись. Залишки гриму стікали по його обличчю. Баррент не відводив сонного погляду від схилу гори під ним. Раптом у миттєвому спалаху блискавки йому стало видно, як щось рухається вгору, прямуючи просто до його печери.

Баррент підвівся, тримаючи напоготові зброю і чекаючи чергового спалаху блискавки. Коли блискавиця сяйнула знову, він побачив холодний відблиск металу, спалахи червоних і зелених вогників, пару металевих щупальців, які хапалися за виступи скель і низькі чагарники на схилі гори.

Машина була схожа на ту, з якою Баррент змагався у підвалі Департаменту юстиції. Тепер він зрозумів, про що Ренд хотів попередити його. І чому мало кому з Переслідуваних вдавалось врятуватись, навіть якщо вони втікали за межі міста. Цього разу Макс навряд чи діятиме навмання, як робив це минулого разу для забезпечення рівних умов боротьби. І коробки із запобіжником, мабуть, теж не буде .

Коли Макс просунувся на відстань пострілу, Баррент вистрілив. Промінь сковзнув по броньованій машині, не пошкодивши її. Баррент залишив своє укриття в печері і почав підніматися вище на гору.

Машина невпинно рухалась позаду, чіпляючись за мокрий схил. Баррент спробував сховатись від Макса поміж скелями, але машина не збивалась із сліду. Він зрозумів, що вона якось орієнтується, ймовірно, відчуває на відстані нанесені фарбою знаки Полювання на його обличчі.

Баррент спробував скочувати на машину каміння з крутого схилу гори, сподіваючись викликати лавину. Проте Макс встигав ухилятись від більшості каменів, решта ж відскакувала від нього, не завдаючи йому видимих пошкоджень.

Зрештою Баррент наштовхнувся на скелю, яка стрімко здіймалась вгору. Видертись на неї йому було не до снаги, тому залишалось лише чекати. Коли машина підібралась впритул, він підніс лазерний пістолет до металевого панцира і натиснув на спусковий гачок.

Макс здригнувся. Потім вирвав зброю з руки Баррента і охопив щупальцями його шию. Металеві обійми стискались. Баррент відчув, що втрачає свідомість. У нього встигла промайнути думка: