Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

долинуло здалеку. «Кого там ще принесло?» — ліниво подумала Риль, не маючи наміру прокидатися.

Покашлювання повторилося, а потім в обличчя дівчини легенько бризнули водою. Це подіяло. Вона миттєво відкрила очі, виринаючи з солодких обіймів сну. Чорні зіниці драконівських очей дивилися насмішкувато і трохи винувато, зовсім трошки. «Ох», — густо почервоніла Риль, усвідомивши, в якому вигляді її розбудив Ластіран.

— Ми чекали на тебе, — м'яко промовив дракон, плавно встаючи з краю ванни. Сам він ніби не відчував незручності від виду оголеної дівчини у воді. Схоже, його це тішило. — Ти так втомилася, що не прийшла на обід. Я вирішив перевірити, чи все в порядку. Раджу поквапитися, якщо не хочеш пропустити і вечерю. До неї трохи менше години.

Пішов. Слава Творцеві! Це ж як же її розморило, якщо вона примудрилася проспати обід і мало не прогавила вечерю. Лаючи себе останніми словами, Риль швидко помилася. Загорнувшись у рушник, вискочила з ванної кімнати.

Турботливі дракони вже притягли тюки з одягом в її кімнату. Взяла першу-ліпшу сукню, окинула критичним поглядом: підійде.

Їдальня зустріла дівчину приглушеним світлом свічок, манливим ароматом їжі і тишею. Розмова при її появі тут же стихла. Ох уже ці лускаті конспіратори!

— Чудово виглядаєш, Риль, — привітав дівчину Ластіран. Всього лише комплімент, але погляд дракона обпалив, немов вогнем. Щоки Риль порозовішали. А в голові миттю промайнув спогад про те, як на краю ванни сидів Ластіран. Який же він… драконячий — суцільне нахабство і ні грама сором'язливості.

Ластіран задоволено посміхнувся. Їх гостя так мило ніяковіє… Яка ж вона ще юна! Затіяти з нею гру сердець? Буде цікаво. Дракон відтворив у пам'яті сплячу в ванній Риль. Фігурка у неї вельми і вельми спокуслива. Так і хочеться стиснути в обіймах.

Як вихованому чоловікові, йому слід було дочекатися дозволу і потім вже входити в її кімнату. Але, по-перше, він дійсно за неї хвилювався, а по-друге, драконам не властиві людські умовності. Сестра цілком могла попросити потерти їй спинку, до того ж без жодної задньої думки. І він поставився б до цього як до належного. Але людям властиво перетворювати дрібницю в щось погане.

Що ж, гра вийде цікавою. Давно він з людьми не розважався, та й дівчинці флірт не завадить. А то сидить за столом, їсть, навіть не дивлячись, що у неї на тарілці. По очах видно — далеко звідси. Ні, мила, так не піде. Замикатися зараз не час. Ти потрібна нам тут. Твій успіх стане перемогою нашого Гнізда. Буде шкода, якщо програєш. Смерть такого юного створіння завжди прикра.

Риль в роздратуванні кусала губи. Вона злилася. На себе, дурну, на нахабного спокусника, на всіх драконів взагалі і на одного зокрема. Ні, ну який нахаба! Мало йому було її в голому вигляді споглядати. Міг би зробити вигляд, що нічого не сталося. Замість цього поїдає поглядом, наче вона — головна страва на цьому столі. Нічого, нічого, прорвемося. Добре, хоч практика є. До старшого брата зазвичай натовп однокашників додому завалювався. З них хтось та починав залицятися до симпатичної молодшої сестрички. Іноді жартома, а хтось і всерйоз. Імунітет до подібних залицяльників виробився досить швидко. Ось тільки між молодиком і досвідченим драконом величезна різниця, і не в її користь.

Дівчина сердилась, потихеньку забуваючи про тугу, яка навалилася на неї при вигляді драконів. Їй згадалася сім'я, яка ось так само сидить за вечерею в рідному домі. Як же далеко вона від неї зараз! Сльози самі собою навернулися на очі, а горло перехопило від спазму.

Поринути у спогади їй не дали. Чужий погляд буквально обпікав, змушуючи забути про горе. Золоте полум'я в чорних зіницях манило до себе, обіцяючи зігріти і натякаючи на щось заборонене, пристрасне.

Фестігран насупився. Він не міг зрозуміти, що знайшло на цих двох. Його братик, схоже, останні мізки втратив. Ні, він і раніше частенько розважався з людськими дівчатами. Але зараз це не мало ніякого сенсу. Прихильність могла лише перешкодити справі. Якщо вчора він правильно розгледів вираз повного сум'яття в очах їх гості, то свої шанси на перемогу вона оцінює невисоко. І поєдинок з магом їй не виграти самостійно. Братика варто застерегти від загравання з Риль. Навіщо зайві клопоти? Якщо гостя не зможе перемогти, її доведеться використовувати як приманку. А шансів вижити у приманки практично немає. Маг не купиться, якщо поруч будуть крутитися дракони.

А дівчина зараз особливо приваблива! Сидить, кусаючи губи, і гнівні погляди на братика кидає. Шкода, що вона така емоційна. Ласті якраз таким і надає перевагу. Краще б він був їй байдужий. Що ж все-таки відбулося між ними перед вечерею? Очевидно, щось вивело гостю з себе. Не дарма, ох не дарма кровна спорідненість рекомендується між однією і тією ж статтю. Як би тепер воно не зіграло злий жарт з його братиком і новоявленою сестрою.

Кестірон сидів, явно насолоджуючись битвою поглядів, що розігрувалась за столом. На відміну від старшого брата, він не бачив нічого страшного в захопленні Ластірана. Та й Риль йому здавалася сильнішою, ніж вона старанно робила вигляд. Поживемо — побачимо.

— Може, ви мені розповісте, що мене чекає на зустрічі з Радою? — Риль окинула драконів серйозним поглядом. Вона не здригнулася, коли Ластіран у відповідь посміхнувся так, ніби вона вже на все погодилася.

— Нічого, що могло б тебе налякати. Тільки розмови, — відкинувся на спинку стільця Кестірон.

Розмови? Війні теж передують розмови.

— І не хвилюйся, як тільки Рада схвалить твою участь, ніхто не посміє піти проти волі Старійшин.

— А до зустрічі з Радою?

— До зустрічі, сестричко, — підморгнув їй Ластіран, — ми будемо дуже обережні. І тобі не варто зустрічатися з незнайомими драконами.

Риль так і кортіло запитати — а зі знайомими? Але це означало вступити в гру, а їй не хотілося давати ані найменшого приводу «братику» посилити свій натиск. У неї і так занадто багато турбот. Не варто додавати до них ще й серцеві захоплення.

— Завтра, якщо захочеш, ми покажемо тобі місто, — поспішив відвести розмову від небезпечної теми Кестірон. Справжнє драконяче місто? Риль, звичайно, хотіла.

— А хто живе в баштах? — поцікавилася вона, коли після сніданку вони вчотирьох вийшли на вулицю.

— Асхалути, — відгукнувся Ластіран, який взяв на себе роль гіда. — Це місто — єдине місце, де ми дозволяємо жити іншим народам. Тут дуже сильна гірська гільдія. Місцева колекція каменів найповніша на континенті. Якщо залишаться сили і час, обов'язково на неї подивимося. Підгірний народ охоче селиться в місті. Досить багато