Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

є співрозмірним правомірній цілі, яка переслідується при цьому державою[555]. Співрозмірність у цьому розумінні може бути інтерпретована як пропорційність. Стосовно захисту права власності відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд також висловлював думку про розумну співрозмірність між засобами, що використовуються, і поставленою метою[556]. Проте переважно Європейський Суд стосовно таких випадків використовує термін «справедлива рівновага» (між вимогами загальних інтересів суспільства і необхідністю охорони прав людини на майно)[557].

Пошук співрозмірності, пропорційності Європейський Суд з прав людини веде і при застосуванні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка допускає обмеження свободи вираження поглядів, якщо вони є необхідними в демократичному суспільстві і переслідують цілі, передбачені цією статтею. Європейський Суд диференціює межі припустимої критики в засобах масової інформації. Для приватних осіб вони є одними, а для публічних — іншими. «Що стосується меж припустимої критики, вони є більш широкими стосовно політиків як таких, ніж стосовно приватної особи»[558]. «Межі припустимої критики є більш широкими стосовно Уряду, ніж простої особи, чи навіть політика»[559]. Це також є проявом пошуку пропорційності, справедливості при вирішенні нормативних колізій.

Конституційний Суд ФРН за заявою принцеси Кароліни фон Ганновер на захист приватного життя визнав, що вона є публічною особою (вона є дочкою принца Монако Реньє III), а тому має толерантно ставитись до опублікування своїх фотографій, зроблених у публічних місцях. Проте Європейський Суд з прав людини визнав, що громадськість не має легітимного інтересу до того, як принцеса поводиться у приватному житті навіть у тому випадку, якщо вона з’являється в місцях, які не завжди можна назвати ізольованими. Цей приклад показує як складність, так і необхідність пошуку пропорційності в обмеженні права однієї особи в інтересах іншої особи, тобто у пошуку шляхів втілення засади справедливості у суспільні відносини.

Глава XVI Аналогія закону і права
§ 119. Аналогія закону і права як спосіб правозастосування і аналогія як логічний прийом тлумачення положень актів законодавства

Аналогію закону і права як засоби подолання прогалин у законодавстві слід відрізняти від аналогії як логічного прийому тлумачення положень актів законодавства.

1. Заперечуючи проти визнання повноважень Президента України підписувати закони про внесення змін до Конституції України, С. П. Головатий пише[560] про те, що Конституція України чітко розмежовує два види повноважень, що їх здійснює Верховна Рада, — внесення змін до Конституції (п. 1 частини першої ст. 85 Конституції) і прийняття законів (п. 3 цієї ж частини). Здавалося б, що дійсно — чітко розмежовує. Але ж від прийняття законів у Конституції чітко відмежоване і затвердження Державного бюджету (п. 4 частини першої ст. 85 Конституції). Проте Державний бюджет затверджується виключно законом (п. 1 частини другої ст. 92 Конституції). Якщо затвердження Державного бюджету шляхом прийняття закону є видовим повноваженням стосовно родового повноваження прийняття законів, то за аналогією і внесення змін до Конституції також відповідно до структури ст. 85 Конституції може розглядатись як видове повноваження стосовно прийняття законів. Тут не дається кінцеве вирішення питання про порядок внесення змін до Конституції, але аналогія як прийом тлумачення на прикладі п. 1, 3, 4 частини першої ст. 85 Конституції чітко проглядається. С. П. Головатий цей прийом тлумачення ігнорував, що і стало причиною помилкового висновку. У цьому випадку аналогія як логічний прийом тлумачення використаний нами для з’ясування змісту конституційних положень, а не з метою заповнення прогалин у законодавстві, для чого застосовується аналогія закону і права.

З іншого боку, Голова Верховної Ради у листі до Конституційного Суду[561] безпідставно застосував аналогію як прийом логічного тлумачення, зазначивши, що «Президент України не наділений повноваженням здійснювати право вето щодо всієї Конституції, а отже, не повинен мати такого права і щодо її частини». Але ж застосування аналогії у цьому випадку є недоречним, бо Конституція прийнята як така, а зміни до Конституції вносяться шляхом прийняття закону (ст. 158 Конституції). Прийняття Конституції і внесення до неї змін — це явища, які не є аналогічними. Так, судження (у тому числі правова норма), що поширюється на ціле, поширюється і на частину цього цілого, але ж тільки за умови, що логіці чи закону не буде суперечити протилежне: судження (правова норма), що поширюється на частину, поширюється і на ціле. Цьому не відповідає наведене твердження Голови Верховної Ради, бо Конституція приймається як така, а зміни до неї вносяться шляхом прийняття законів. Недоречність використання у цьому випадку аналогії обумовлена тим, що є інші правові норми, які визначають, що Президент не має і в умовах верховенства права не може мати повноваження підписувати закони про внесення змін до Конституції. У цьому випадку також прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин немає, а аналогія проводилась (хоч і невдало) з метою виявити правові норми, що підлягають застосуванню до відповідних відносин.

2. У науці цивільного права докладено немало зусиль для пошуку спільних рис між пенею та процентами з метою довести, що це — аналогічні правові явища. Така аналогія, якщо вона проводиться для цілей правозастосування, є невиправданою, тому що не відповідає змісту відповідних законодавчих положень. Законодавець вивів проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, за межі поняття пені і в такий спосіб виключив поширення на ці проценти правового режиму пені (більш широко — неустойки). Науковці усупереч волі законодавця виявляють цілу низку