Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

координатор терпляче вислуховував мої обурені закиди, але розуміння не виказав:

— Оговтався, не пройшло і року. Тобі слід було вивчити порядок передачі нащадкам майна чарівників, а не покладатися на удачу. Мати у власності зомбі твої компаньйони не можуть в силу відсутності відповідних здібностей, полковника Райка в заповіті нема, він тобі ніхто і звати його ніяк. Пес поступив у розпорядження відділу утилізації небезпечних артефактів.

— Хай повертають негайно!

— Не вийде, вони його загубили.

— !!!

— Не лайся. Мені теж лише недавно доповіли — безвідповідальні дегенерати намагалися приховати свою промашку. Твій волохатий гад вдало прикинувся чучелом, а клерки вирішили, що зомбі за накладною — то жарт.

— Де це було? Коли? Мені потрібно їхати негайно. Макса потрібно шукати!

— Не метушись. Якби він сказився, про це вже стало би відомо. Якщо ж він розпався, то все тим більше зачекає. У нас збройний конфлікт планується, забув? Ситуація увійшла в стадію ескалації, амулети інструментального контролю фіксують присутність нерозпізнаних кораблів в інгернійських територіальних водах. Атака почнеться не сьогодні-завтра. Як тільки стане відомо, що проблему вирішено, ти отримаєш все, що захочеш, а поки що пам’ятай: збитки, яких може завдати один зомбі, ніщо, порівняно з втратами на війні. Наберися терпіння.

От так от. А якщо, звар’ювавши, Макс когось розтерзає, одразу ж винним у всьому виявлюся я. Емігрую! Мамою клянуся, емігрую в І’Са-Оріо-Т. І хай Ларкесові стане соромно за те, що він мене не поважав.

Ввечері намагався відновити з пам’яті список основних цілей зі свого щоденника. Виходило погано, тому весь наступний день ходив похмурий, як смерть. Хоча, на фоні загального напруженого очікування мій настрій в очі не кидався. Зате мене почав діставати якийсь емпат. Я його прямо запитав: чи хоче він працювати з некромантом? Білий тихо злиняв, а на його місці матеріалізувався невиразний тип, схожий на сонну чаплю. Тьху! Померти спокійно не дадуть.

Усвідомивши, що проблема сама по собі не вирішиться, керівництво спробувало завантажити мене додатковою роботою.

— Чи не бажаєте попрактикуватися в магії? У вас, здається, подвійний диплом.

Так, ніби у мене є вибір.

— Суміжний відділ займається реконструкцією схем амулетів. Цікава головоломка! Можливо, у вас вийде розгадати їх призначення.

Того ж дня у мене на столі з’явилася акуратна папка без назви. Першим моїм поривом було винести її на вулицю і публічно спалити. Перемогла цікавість: навіщо возитися з амулетами, якщо все-одно неясно, для чого вони потрібні? Ото буде прикол, якщо армійські реконструюють чарівну запальничку.

Я подивився на малюнки дисків з різнобарвною інкрустацією, прочитав результати первинних тестів і відгуки експертів, посміявся над висунутими теоріями. Догортав до кольорових схем, які демонстрували гіпотетичні магічні потоки… і став читати спочатку, уже набагато уважніше.

Все правильно. Хоча в тексті жодного разу не згадувалися Чудесники чи людські жертви, але рисунок взаємодії амулетів точно співпадав із зображенням на листочках Чарака. Хоча, ні: чи то переписувач заплутався в лініях, чи халтуру зробив, але пару важливих зв’язків він пропустив. В такому, первозданному, вигляді, схема до неймовірності нагадувала управляючий модуль моїх големів. Експерті зробили висновок, подібний до мого: ритуал не має сенсу. Природньо! Адже його основної діючої частини тут нема. Сумнівів не залишалося: те, що пробували організувати сектанти, лише запускало невідомий артефакт, а потім він виконував… що? І найсмішніше: де весь цей час ховається така здоровенна штукенція? Світ наповнений магами, і за стільки років її не знайшли!

З іншого боку, яка різниця, якщо скористуватися нею Чудесники все-одно не зможуть. Зате у мене з’явився шанс виявитися розумнішим за всіх.

Рисунок взаємодій легко розбивався на сім незалежних блоків (легко, це якщо знати, як ділити). Я розграфив то, як я бачив схеми амулетів, і пішов хвалитися своєю геніальністю. Начальник відділу реконструкції прийняв мене і охоче продемонстрував оригінали змодельованих мною ключів. Я тримав у руках скляні диски з металевою інкрустацією і почувався дурнувато: нічого спільного з моїми фантазіями реальність не мала.

— Це точно вони? А схема в кінці папки звідки?

Начальник відділу знизав плечима.

— Нам таких деталей не пояснюють. Схему взаємодії склали свідки ритуалу, амулети ми отримали пізніше, іншими каналами.

Чи не тими, на які Чарак натякав майже рік тому?

— А не могло виникнути плутанини або підміни?

Очі начальника зацікавлено блиснули.

— Я не знаю, але спробую вияснити.

— Спробуйте.

Тому що, якщо я правий, то поважних експертів пошили в дурні. Маючи справу з Чудесниками, такий поворот подій виключати повністю не можна.

А я тут сиджу, фігньою займаюся.

Коли вже ці са-оріотці почнуть діяти, агресори коматозні?!

Умови були ідеальними: вітер дув з моря у бік острова — першої цілі імперської ескадри, що робило використання зілля цілком безпечним. За дві години до світанку корабельні катапульти почали закидати берег особливими снарядами. Ємності з отрутою розбивалися об скелі, вибухали в повітрі, а їх вміст важким жовтим туманом заповзав у кожну щілину. Захисники острова були приречені.

На світанку кораблі почали спускати на воду шлюпки з десантом, своєї черги чекали алхіміки і будівельники. Цьому місцю випало стати форпостом для атаки І’Са-Оріо-Т на материк: полководці були певні, що так вони зможуть посперечатися за владу з інгернійськими чаклунами. (Власне, вибору у них і не було — доступних для життя територій в Са-Оріо з кожним роком ставало все менше.) Діло вирішить розмір пентаграми: на маленьких розгойдуваних морем палубах просто неможливо розграфити по-справжньому великий Знак. Чужоземці будуть позбавлені своєї основної переваги — магів, а простих рубак в імперії завжди було вдосталь.

Висадка йшла за планом, і от, коли до берегової лінії залишалися лічені метри, сталося немислиме: серед каменів, наче ґоули з гробниць, піднялися окутані мертвенно-зеленим сяйвом силуети. Ніздрі і пащі чудовиськ горіли оранжевим вогнем, в повітрі над ними майоріли багряні нитки чорномагічних плетінь. Не тратячи часу на гнівні зойки чи пропозиції здатися, монстри вдарили впритул, і прибій загустів від крові і тіл.

За мить старанно продумана операція обернулася жахливим провалом.

Захисні амулети вигоріли за перші п’ять секунд — жорсткі щити, взагалі, погано допомагають проти оперативного прокляття, злого і рухливого. Са-оріотські бойові маги не могли тягатися в ремеслі з інгернійськими армійськими експертами, але кораблі продовжували спускати шлюпки на воду: вони було просто не розраховані на те, щоби повернути назад таку кількість людей, припасів вистачало лише на дорогу в один бік. Капітани не бажали випробовувати удачу, наближаючись до материка, — навряд чи зустріч, яка їх чекала там, була би кращою. І сотні десантників покірно плили назустріч смерті — В І’Са-Оріо-Т Духовний Патронат був річчю поширеною і поважаною, у зачарованих воїнів просто не було можливості заперечити чи не послухатися.

Якби