Читати книгу - "Homo Deus"

мають бетонну підлогу й металеві бар’єри, що не дають свиням змоги навіть повернутися чи спати на боці, не кажучи вже про те, щоб пройтися. Після трьох з половиною місяців у таких умовах свиней переводять у трохи більші клітки, де вони народжують і вирощують своїх поросят. Хоча в природі поросята ссуть матку десять-двадцять тижнів, на промислових фермах їх силою відлучають від матері уже через два-чотири тижні й починають відгодовувати на забій. Свиноматку негайно запліднюють знову й відправляють до тісного станка, починаючи наступний цикл. Типова свиноматка проходить від п’яти до десяти таких циклів, поки її також забивають. Останніми роками використання станків у Європейському Союзі й у деяких штатах США було обмежене, однак станки все ще широко використовуються в багатьох інших країнах, і десятки мільйонів свиноматок проводять у них майже все своє життя.

Люди-фермери піклуються про задоволення всіх потреб свиней для їх виживання й розмноження. Їм дають достатньо їжі, вакцинують проти хвороб, захищають від стихій і штучно запліднюють. З об’єктивної точки зору свиня більше не потребує досліджувати своє середовище, соціалізуватися з іншими свинями, бути прив’язаною до своїх поросят чи навіть пересуватися. Однак із суб’єктивної позиції свиня все ще відчуває потужний потяг до всього цього, і, коли цей потяг не задовольняється, вона дуже страждає. Свиноматки, замкнені в станках, зазвичай проявляють роздратування, що змінюється крайнім розпачем.

Це основний урок еволюційної психології: потреба, сформована тисячами попередніх поколінь, продовжує відчуватися, навіть якщо вона вже не є необхідною для виживання і розмноження сьогодні. Трагедія в тому, що Аграрна революція дала людям владу забезпечувати виживання й розмноження одомашнених тварин, ігноруючи при цьому їхні суб’єктивні потреби.

ОРГАНІЗМИ — ЦЕ АЛГОРИТМИ

Як ми можемо переконатися, що тваринам, скажімо свиням, притаманний суб’єктивний світ потреб, почуттів і емоцій? Чи винні ми в гуманізації тварин, тобто в приписуванні людських якостей нелюдським істотам, на зразок того, як діти вірять, що ляльки відчувають любов і гнів?

Насправді приписування емоцій свиням не гуманізує їх. Воно лише пов’язує їх із ссавцями. Адже емоції не є унікальною особливістю людей — загалом вони властиві ссавцям (а також птахам, а можливо, і деяким рептиліям та навіть рибам). Ссавці розвинули свої емоційні здібності й потреби, а оскільки свині — ссавці, то можемо зробити висновок, що вони відчувають емоції.

За останні десятиліття вчені продемонстрували, що емоції — це не якесь містичне духовне явище, корисне хіба що для написання віршів і симфоній. Емоції радше — біохімічні алгоритми, що є життєво важливими для виживання і розмноження всіх ссавців. Що це означає? Почнімо з пояснення, що таке алгоритм. Він надзвичайно важливий не тому, що це ключове поняття з’являтиметься в наступних розділах, а тому, що XXI століття відзначатиметься домінуванням алгоритмів. Алгоритм, напевно, єдине найважливіше поняття нашого світу. Якщо хочемо зрозуміти наше життя і наше майбутнє, маємо докласти всіх зусиль, щоб зрозуміти, що таке алгоритми і як вони пов’язані з емоціями.

Алгоритм — це методологічний набір кроків, які можна використати для обчислень, розв’язання задач і віднайдення рішень. Алгоритм — не конкретне обчислення, а метод, якому треба слідувати при обчисленнях. Наприклад, якщо хочете обчислити середнє від двох чисел, можете використати простий алгоритм. Цей алгоритм стверджує: «Перший крок: додайте обидва числа. Другий крок: поділіть суму на два». Коли введете числа 4 і 8, отримаєте 6, а коли — 117 і 231, то буде 174.

Складнішим прикладом є кухарський рецепт. Алгоритм приготування овочевого супу такий:

1. Нагрійте півчашки олії в каструлі.

2. Тоненько наріжте чотири цибулини.

3. Підсмажте цибулю до золотистого кольору.

4. Поріжте три картоплини скибочками і вкиньте в каструлю.

5. Поріжте капусту смужечками й додайте в каструлю.

І так далі. Ви можете дотримуватися цього алгоритму нескінченно довго, щоразу беручи трохи відмінні овочі й тому отримуючи різний суп. Однак алгоритм залишається той самий.

Рецепт сам по собі не може зварити суп. Вам потрібна людина, яка прочитає цей рецепт і виконає прописані в ньому кроки. Однак ви можете зробити машину, в яку вбудовано цей алгоритм і яка автоматично виконуватиме його. Тоді вам просто треба додати в машину воду та овочі, увімкнути її в розетку, і вона сама приготує вам суп. Існує мало власне суповарильних машин, однак ви, мабуть, знаєте про автомати для продажу напоїв. У таких машинах зазвичай є щілина для монет, отвір для чашок і ряди кнопок. У першому ряду кнопки для кави, чаю й какао. У другому ряду можна вибрати напій без цукру, з однією чайною ложкою цукру, з двома чайними ложками цукру. Індикатори в третьому ряду кнопок допоможуть отримати напій з молоком, зі знежиреним молоком або без молока. Людина підходить до автомата, опускає монету в щілину й натискає кнопку з позначкою «чай», «один цукор» і «молоко». Машина вмикається, виконуючи точно задані дії. Вона вкидає пакетик із чаєм у чашку, наливає окріп, додає ложечку цукру й молоко, і — дзинь! З’являється чашка чудового чаю. Це і є алгоритм.

За останні кілька десятиліть біологи зробили чіткий висновок, що натискання людиною кнопки і випивання чаю — це також алгоритм. Значно складніший алгоритм, ніж в автомата з продажу напоїв, безсумнівно, але все ж алгоритм. Люди — це алгоритми, що виробляють не чашки чаю, а копії самих себе (як автомат із продажу, що при натисканні відповідної комбінації кнопок виготовляє ще один автомат).

Алгоритми, що керують автоматами продажу, діють через механічні перемикачі й електричні схеми. Алгоритми, що керують людьми, діють через відчуття, емоції й думки. І такого самого типу алгоритми керують свинями, бабуїнами, видрами й курчатами. Розгляньмо, наприклад, таку проблему виживання: бабуїн бачить банани, що висять на дереві, однак помічає і лева, що зачаївся поблизу. Чи повинен бабуїн ризикувати життям заради тих бананів?

Це зводиться до математичної задачі з обчислення ймовірності: ймовірності, що бабуїн помре від голоду, якщо не поїсть бананів, проти ймовірності, що лев упіймає бабуїна. Щоб розв’язати цю задачу, бабуїн повинен узяти до уваги багато різних даних. Чи далеко я від бананів? Чи далеко лев? Чи швидко я можу бігти? Чи швидко може бігти лев? Лев спить чи ні? Видається лев голодним чи ситим? Скільки там є бананів? Великі вони чи маленькі? Зелені чи стиглі? Крім цих зовнішніх даних, бабуїн повинен також врахувати інформацію про стан свого власного тіла. Якщо він голодний, має сенс ризикнути всім заради тих бананів, незалежно від наслідків. Якщо ж він уже поїв, а банани — просто предмет жадоби,