Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Він знав, на кого посилатися в розмові: три дні тому під час нальоту загинув кінохронікер із Португалії Луїш Вассерман, який був тісно зв'язаний із шведами.

Інформація для роздумів (Шелленберг)

(З партійної характеристики члена НСДАП з 1934 року бригадефюрера СС, начальника VI відділу РСХА Вальтера Шелленберга: «Істинний арієць. Характер — нордичний, відважний, твердий. З друзями і колегами по роботі відвертий, привітний, дружелюбний. Нещадний до ворогів рейху. Чудовий сім'янин. Кандидатуру дружини затверджено рейхсфюрером СС. Зв'язків, які ганьбили б його, не мав. Прекрасний спортсмен. У роботі виявив себе видатним організатором…»)

Мабуть, після свого масажиста доктора Крестена Гіммлер вірив, як собі, лише одному Шелленбергу. Він стежив за ним з початку тридцятих років, коли Шелленберг ще вчився. Він знав, що цей двадцятитрьохрічний красень після ієзуїтського коледжу закінчив університет, став бакалавром мистецтвознавства. Він знав також, що його любимим професором в університеті була людина єврейської національності. Він знав, що Шелленберг спочатку висміював ідеї націонал-соціалізму і не завжди похвально говорив про фюрера.

Коли Шелленбергу запропонували працювати в розвідці, він, що на той час уже почав розчаровуватися в позиції німецької інтелігенції, яка лише скрушно коментувала злодіяння Гітлера й з острахом глузувала з його істеризму, прийняв пропозицію Гейдріха.

Його першим хрещенням був салон Кітті. Шеф кримінальної поліції Небе через свою картотеку виділив у цей світський салон найелегантніших повій Берліна, Мюнхена і Гамбурга. Потім за дорученням Гейдріха він розшукав молодих вродливих дружин дипломатів і вищих військових чинів, жінок, які були стомлені самотністю (їхні чоловіки проводили дні і ночі на нарадах, їздили по Німеччині, вилітали за кордон). Дружинам було скучно, дружинам хотілося розваг. Вони мали ці розваги в салоні Кітті, де збиралися дипломати з Азії, Америки та Європи.

Експерти технічного відомства безпеки СД організували в цьому салоні подвійні стіни й увігнали туди апаратуру підслухування й фотографування. Ідею Гейдріха проводив у життя Шелленберг: він був хазяїном цього салону, виконуючи роль світського звідника.

Вербування йшло в двох напрямках: скомпрометовані дипломати починали працювати у розвідці в Шелленберга, а скомпрометовані дружини військових, партійних і державних діячів третього рейху переходили у відомство шефа гестапо Мюллера.

Мюллера до роботи в салоні не допускали: його селянська зовнішність і грубі жарти могли розполошити відвідувачів. Тоді він уперше відчув себе залежним від двадцятип'ятирічного хлопчиська.

— Він думає, що я хапатиму за стегна його фіолетових шлюх, — вказав Мюллер своєму помічникові, — забагато честі. У нашому селі таких молодиць називали гнойовими черв'яками.

І коли фрау Гейдріх, чоловік якої був у від'їзді, подзвонила Шелленбергові й поскаржилась, що їй скучно, той запропонував їй податися куди-небудь за місто, до води. Мюллер, зразу ж дізнавшись про це, вирішив, що саме настав час скрутити шию цьому гарненькому хлопчикові. Він не належав до тих «стариків» у гестапо, які вважали Шелленберга несерйозною постаттю, — красунчик виписує з бібліотеки книжки латинською та іспанською мовами, одягається, як піжон, не ховаючись, заводить романи, ходить на Принц-Альбрехтштрасе пішки, відмовляючись від машини, — хіба це серйозний розвідник? Базікає, сміється, п'є…

Селянський, забарливий, але меткий на нове розум Мюллера підказав йому, що Шелленберг — перший серед нового покоління. Любимчик притягне за собою таких, як він сам.

Шелленберг повіз фрау Гейдріх на озеро Плойнер. Це була єдина жінка, яку він поважав, — він міг розмовляти з нею про високу трагедію Еллади і про грубу пожадливість Риму. Вони гуляли на, березі озера й розмовляли, перебиваючи одне одного. Два пикаті хлопчаки з відомства Мюллера купалися в холодній воді. Шелленберг не міг припустити, що ці два ідіоти, які купалися в крижаній воді, можуть бути агентами гестапо. Він вважав, що агент не має права так відверто привертати до себе увагу. Селянська хитрість Мюллера виявилася вищою за струнку логіку Шелленберга. Агенти повинні були сфотографувати «об'єкти», якщо вони захочуть «полежати під кущами», так сказав їм Мюллер. «Об'єкти» під кущі не лягали. Випивши кави на відкритій терасі, вони повернулися до міста. Але Мюллер все-таки вважав, що сліпі ревнощі завжди страшніші від зрячих. Тому він поклав на стіл Гейдріхові донесення про те, що його дружина й Шелленберг гуляли вдвох у лісі й пробули півдня на березі озера Плойнер.

Прочитавши це донесення, Гейдріх нічого не сказав Мюллеру. Цілий день минув у невіданні. А ввечері, спершу подзвонивши Мюллерові, Гейдріх зайшов у кабінет до Шелленберга, ляснув його по плечі:

— Сьогодні поганий настрій, будемо пити.

І вони втрьох аж до четвертої години ранку вештались по невеличких брудних кабаках, сідали за столики до істеричних повій і спекулянтів валютою, сміялися, жартували, співали разом з усіма народних пісень, а вже під ранок Гейдріх, блідий, присунувшись до Шелленберга, запропонував йому випити на брудершафт. Вони випили, і Гейдріх, накривши долонею чарку Шелленберга, сказав:

— Ну ось що, я дав вам у вині отруту. Якщо ви не розкажете мені всю правду, як ви проводили час з фрау Гейдріх, ви умрете. Якщо ж ви скажете правду — хоч якою б страшною вона для мене була, — я вам дам протиотруту.

Шелленберг зрозумів усе. Він умів розуміти все одразу. Він згадав двох молодчиків з квадратними обличчями, що купалися в озері, і побачив, як забігали очі у Мюллера, глянув на його занадто усміхнений рот і заговорив.

— Ну що ж, фрау Гейдріх подзвонила мені. Їй було скучно, і я поїхав з нею на озеро Плойнер. Я можу послатися на свідків, котрі знають, як ми проводили час. Ми гуляли й розмовляли про велич Греції, яку згубили донощики, запродавши її Риму. А втім, її згубило не тільки це. Так, я був з фрау Гейдріх, я боготворю цю жінку, дружину людини, яку я вважаю воістину великою. Де протиотрута? — спитав він. — Де вона?

Гейдріх усміхнувся, налив у чарку трохи мартіні й подав її Шелленбергу.

Через півроку після цього Шелленберг зайшов до Гейдріха й попросив його санкції.

— Я хочу одружитися, — сказав він, — але моя теща — полька.

Це стало предметом розмови у рейхсфюрера СС Гіммлера. Гіммлер особисто розглядав фотографії його майбутньої дружини й тещі. Прийшли фахівці з відомства Розенберга. Перевіряли мікроциркулем будову черепа, який завбільшки лоб, яка форма вух. Гіммлер дозволив Шелленбергу одружитися.

Гейдріх, добряче випивши, взяв Шелленберга під руку, одвів до нікна й сказав:

— Ви думаєте, я не знаю, що сестра вашої дружини вийшла заміж за єврейського банкіра?

Шелленберг відчув порожнечу в собі, і руки в нього похолонули.

— Годі про це, — сказав Гейдріх і раптом зітхнув.

Шелленберг тоді не зрозумів, чому зітхнув Гейдріх.