Читати книгу - "Знак Хаосу"

Кожного разу, коли я проходжу цим шляхом, відстань здається іншою. Якщо хочете повернутися, пообідати, то ми оглянемо його завтра. У вас був напружений день.

— Ні, — сказала вона. — Але я б не заперечувала, якщо ви обіймете мене.

Місце здавалося невідповідним для прояву романтичних почуттів, і тому я мудро зробив висновок, що для прохання є інша причина, і, нічого не кажучи, люб'язно виконав прохання. Знадобився деякий час для того, щоб збагнути, що вона плаче. Вона дуже добре приховувала це.

— Що трапилося? — Запитав я нарешті.

— Темрява.

Клаустрофобія. Щось на зразок цього.

— Повернемося?…

— Ні.

Тому ми знову стали спускатися.

Приблизно через півхвилини я побачив біля краю чергової сходинки щось біле і уповільнив кроки. А потім зрозумів, що це всього лише носова хустинка. Однак, трохи наблизившись, зауважив, що її утримує на місці кинджал. До того ж, на хустинці були літери. Я зупинився, простягнув руку, розправив її і прочитав:

«ОСЬ ЦЯ, чорт забирай! ЖЕРАР.»

— Обережніше тут, — попередив я Корал.

Я вже приготувався було переступити її, але, піддавшись невідомому імпульсу, злегка спробував однією ногою. Нічого. Я перемістив на неї більше ваги. Нічого. Сходинка здавалася міцною. Я встав на неї. Те ж саме. Я знизав плечима.

— Все одно обережніше, — порадив я.

Коли на сходинку ступила вона, теж нічого не сталося, і ми продовжили шлях. Трохи пізніше, далеко внизу, я побачив мерехтіння. Воно переміщувалося і я зрозумів, що щось пересувається. Для чого, цікаво? Може, тут були якісь в'язні, яких було потрібно поїти й годувати? Або які-небудь печерні проходи визнали уразливими місцями? І як розуміти, що камера з Лабіринтом замкнена, а ключ повішений на стіні поряд з дверима? Може, існує можливість небезпеки з цього боку? Як? Чому? Я вирішив, що як-небудь займуся цим питанням впритул.

Однак коли ми, нарешті, дісталися до самого низу, часового ніде не було. Стіл, козли і кілька шафок, складаючі вартову будку, освітлювалися багатьма ліхтарями, але вартового на місці не було. Шкода. Цікаво б запитати, що написано в інструкції у випадку надзвичайної події, а також просто цікаво дізнатися, що це взагалі за події. Потім я помітив мотузку, що звисала з темряви біля козел з зброєю. Я дуже обережно потягнув за неї і вона подалася, потім мить потому звідкись зверху почувся слабий металевий звук. Цікаво. Очевидно, це сигналізація.

— У яку… сторону? — Запитала Корал.

— О, ходімо, — спохватився я, взявши її за руку і повернувши направо.

Коли ми йшли, я розраховував почути відлуння, але не почув. Періодично піднімав ліхтар. Темрява трохи відступала, але в полі зору не з'являлося нічого, крім кола світла на кам'яній підлозі.

Корал стала уповільнювати кроки і я відчув напругу її руки, коли вона стала відставати. Однак я вів її далі і вона продовжувала рухатися.

Нарешті, коли я таки почув відлуння кроків, то вирішив підбадьорити її.

— Тепер уже повинно бути недалеко.

— Добре, — відповіла вона, але не прискорила крок.

І ось в полі зору з'явилася сіра стіна печери, а вдалечині розташовувався шуканий темний отвір входу в тунель. Я попрямував до нього. Коли ми, нарешті, увійшли в нього, вона здригнулася.

— Якби я знав, що це так сильно подіє на вас, — почав було я.

— Та зі мною взагалі все гаразд, — відповіла вона. — І я хочу таки побачити його. Просто не уявляла, що потрапити туди буде так… немов…

— Найстрашніше вже позаду. Тепер уже скоро, — підбадьорив я її.

Ми досить швидко дісталися до першого бічного ходу, ведучого наліво, і пішли далі. Незабаром після нього йшов наступний. Я уповільнив кроки і повів ліхтарем в його бік.

— Хто знає, — зауважив я, — можливо, він веде якимось дивним шляхом до самого берега.

— Я б воліла не перевіряти це.

Ми рухалися ще деякий час, перш ніж минули третє відгалуження. Я швидко зазирнув у нього. Трохи далі по ходу блиснули прожилки якогось яскравого мінералу.

Я пришвидшив крок, і вона не відставала. Кроки тепер голосно відлунювали в тунелі. Ми проминули четверте відгалуження. П'яте… Здається, невідомо звідки я почув слабкі звуки музики.

Коли ми наблизилися до шостого відгалуження, вона запитально глянула на мене, але я просто продовжував йти. Нам був потрібен сьомий прохід, і коли ми, нарешті, підійшли до нього, я завернув, зробив кілька кроків, зупинився і підняв ліхтар. Ми стояли перед масивними, окутими металом дверима.

Я зняв з гака на стіні ключ і вставив його в замок, повернув, вийняв і знову повісив на місце. А потім навалився на двері плечем і з силою штовхнув її. Послідувала довга мить опору, а потім повільний рух, супроводжуваний скрипом тугих петель.

Фракір стиснув мені зап'ястя, але я продовжував штовхати, поки двері не відкрилася навстіж. Потім я ступив убік, пропустивши Корал вперед і притримуючи двері.

Вона пройшла повз мене, зробила кілька кроків у цю дивну камеру і зупинилася. Я відійшов від дверей, давши їм закритися, а потім підійшов до своєї супутниці.

— Так ось він, значить, який, — вимовила вона.

Приблизно еліптичної форми, складно закрученої овальної форми абрис Лабіринту палав на підлозі блакитно-білим світлом. Я відставив ліхтар в сторону. У ліхтареві, взагалі-то, зараз не було необхідності, оскільки Лабіринт давав достатньо світла. Я погладив Фракіра, заспокоюючи його. На протилежній стороні величезного малюнка піднявся сніп іскор, швидко згас і з'явився знову — ближче до нас. Камера здавалася наповненою якоюсь пульсацією, яку ніколи раніше свідомо я не помічав. Покоряючись імпульсу, а також з метою задовольнити давню цікавість, я викликав Знак Логруса.

Це було помилкою.

Як тільки переді мною спалахнув образ Логруса, по всій довжині Лабіринту відразу ж злетіли іскри, а звідкись пролунало виття на високій ноті, схоже на звук сирени. Фракір просто сказився, у вухах виникло таке відчуття, ніби в них вбили бурульки, а від лютого змієподібного вигинання Знака стало боляче очам. Я в ту ж мить вигнав Логрус і метушня стала стихати.

— Що? — Запитала вона, — що це було таке?

Я спробував посміхнутися, але мені це не зовсім вдалося.

— Невеликий експеримент, який я весь час хотів провести, — повідомив я.

— Ви навчилися чогось завдяки йому?

— Можливо, — відповів я. — Не робити більше цього.

— Вибачте.

Вона наблизилася до краю Лабіринту, який знову заспокоївся.

— Жах, — сказала вона, — немов світло уві сні. Але він чудовий. І ви всі повинні його пройти, щоб розбудити свою спадщину?

— Так.

Вона повільно рушила направо, проходячи по периметру. Я слідував за ній, поки вона неспішно йшла, обводячи поглядом яскраві простори дуг і поворотів, коротких прямих ліній, довгих