Читати книгу - "Українські казки"

class="p1">— А чи з тобою нічого не трапилося, поки нас не було?

— Ні. А що з вами трапилося?

— Ой, таке трапилося!

Піднімають вони сорочки і показують йому: в одного здертий пас шкіри і в другого.

— А з тобою таки нічого не трапилося? — знову питають брати Покотигорошка.

— Нічого, — піднімає він сорочку.

Дивляться брати — нічого не здерто з нього.

Тоді Покотигорошок каже:

— Ану, ходімо зі мною. Побачите, що я зробив.

Приходять брати туди, де був пеньок, а там лиш яма. Вирвав дід бородою пеньок та й потягнув.

Ідуть вони лісом по сліду. І прийшли до великої діри, що вела під землю. По сліду було видно, що дід потягнув пеньок туди. «Що будемо робити?» — думають браття. Один і каже:

— Давайте зробимо вірьовку і спустимося в ту діру.

Розбийскала приніс сокиру, зрубали вони липу, надерли личчя і сплели вірьовку. Покотигорошок каже:

— То котрий спускається? Ти, Розбийскала, чи ти, Перевернигора? — та ні той не хоче, ні той.

— Як ви боїтеся, то полізу я. Але що буду звідти казати, щоб усе робили, — наказує тоді Покотигорошок.

Обв'язався Покотигорошок тією вірьовкою, і брати спустили його в діру. Спустився він, пройшов трохи, аж бачить: кімната, а в ній три дівчини.

— Звідки ти взявся? — питають дівчата. — Як прийде дід Кокоть, то він тебе вб'є.

— Нічого мені не буде, — каже Покотигорошок. — А ви давно тут живете?

— Давно. Дід Кокоть нас половив і затягнув у цю діру. Якби хто нас вивів на білий світ, ми б не знали як дякувати.

— То ходіть зі мною, — каже Покотигорошок.

Приходять вони всі четверо до діри. Покотигорошок сіпає за вірьовку і кричить:

— Ви є, хлопці?!

— Є!

Прив'язав він одну дівчину до вірьовки і гукає:

— Тягніть! Розбийскала, це тобі жінка!

Витягли її браття і знову спустили вірьовку.

В'яже Покотигорошок другу дівчину.

— Перевернигора, це тобі жінка. Тягніть!

Потягнули вони, а Покотигорошок із третьою дівчиною зостався внизу. А як опустили знову вірьовку, він прив'язує дівчину:

— А це мені жінка! Тягніть!

Витягнули й третю. Тоді прив'язується він сам.

— Тягніть мене!

А брати побачили, що третя дівчина найвродливіша, підтягнули Покотигорошка трохи та й пустили вірьовку. Упав Покотигорошок назад у ту яму.

Іде він попід землею, іде, аж бачить — гора. На горі гніздо, а в тому гнізді — четверо пташенят. А тут почався вогняний дощ. Як побачив Покотигорошок, що йде такий дощ, поліз на ту гору і накрив пташенят. Попік його трохи вогняний дощ, але пташенята зосталися живі й здорові. Коли дощ перестав, вони йому кажуть:

— Сховайся, бо як наша мама прилетить, вона тебе з'їсть.

Сів він під горою та й сидить. Чекає, що ж то прилетить. Прилетіла мати пташенят і питає їх:

— Був такий вогняний дощ, а ви живі. Хто вас врятував?

— Був дядько, накрив нас, — кажуть пташенята. А вона питає:

— Куди ж той дядько пішов?

Пташенята і показали, в який бік пішов Покотигорошок.

А мати пташенят була кометою. Полетіла вона за Покотигорошком і знайшла його під горою. І каже йому:

— Пташенята — це мої діти. Що ти хочеш за те, що врятував їх?

А він відповідає:

— Нічого не хочу, мені аби на білий світ вибратися.

— Я тебе вивезу, — каже комета, — але мені по дорозі треба багато їсти. Он пасеться стадо корів. Заріж одну корову і поклади м'ясо на мене. А на другий бік поклади бочку води. Коли я поверну до тебе голову, дай мені кусень м'яса і горня води. Як усе буде готове, я тебе повезу.

Зарубав Покотигорошок корову, склав на комету м'ясо, поклав на неї бочку з водою, та й полетіли вони.

Летіли вони, летіли. А Покотигорошок усе давав кометі то м'яса, то води. Але м'ясо закінчилося, зосталася тільки вода. Комета повертає до Покотигорошка голову, а він каже:

— Уже нема більше м'яса.

— Як нема м'яса, то ми впадемо, бо в мене більше немає сили летіти.

Тоді він відрізав шматок м'яса від своєї литки і дав кометі. Вона з'їла, запила водою і вивезла Покотигорошка на світ Божий. А тоді й каже:

— Скільки я їла м'яса, а такого доброго ще не куштувала, як це останнє, що ти мені дав.

— Воно то добре, — каже Покотигорошок, — але я відрізав його від своєї ноги.

Та й показує їй те місце, де було відрізане м'ясо. А комета виплюнула те м'ясо, і воно відразу приросло на своє місце.

Розпрощався Покотигорошок з кометою і пішов. Приходить він до свого села. А там хлопчик пасе свині. Він питає хлопчика:

— Чий ти?

— Мого батька звати Покотигорошок. А моя мама служить у мого дядька.

Зайшов Покотигорошок до Розбийскали, а там його жінка служить наймичкою. А брат побачив Покотигорошка, та й не знає, що робити, так здивувався.

— Нащо ви мене кинули? — спитав Покотигорошок.

— Та то вірьовка обірвалася, — почав брехати Розбийскала.

Покотигорошок нічого не сказав йому. Тільки забрав свою жінку сина і пішов із ними геть. Знайшли вони хатку і лишилися там жити. Може, ще й тепер живуть.

Грубий Іванко

Був собі чоловік. І мав він три сини. Самого меншого сина звали Грубий Іванко. Іде якось старий на ярмарок, а Іванко каже:

— Візьми, тату, й мене.

— Чого ж ти туди поїдеш? У тебе ж грошей нема, — каже батько.

— Будуть, — відповідає Іванко.

Їдуть вони шляхом, переїжджають мурований міст. А назустріч їм везе візник сивим конем бочку з водою. І такий той кінь худий! Скочив Іванко з воза і до того візника:

— Продай коня. Що ти хочеш за нього?

— Три рублі, — каже візник.

— Тату, дайте три рублі, — просить Іванко.

А батько йому каже:

— Я не маю грошей.

Тут їде якийсь чоловік. Іванко тоді до нього:

— Позичте три рублі.

Батько і думає собі: «Що то буде? Він уже в чужих людей грошей просить». А той чоловік виймає з кишені три рублі і дає Іванкові. Заплатив Іванко візникові й забрав коня.

Веде Іванко коня додому. І каже йому кінь:

— Іванку, правим вухом влізь, а лівим вилізь.

Вліз Іванко правим коневим вухом, а лівим виліз. І таку силу в собі почув, якої ще ніколи не мав.

Приходить він із конем додому, завів його у стайню, нагодував і вичистив. А батько приїжджає з ярмарку і бідкається:

— Що ти, Іванку, наробив! Ти позичив у чужого чоловіка гроші, а як їх віддавати?

— Ви не журіться, — каже