Читати книгу - "Друге життя Брі Таннер"

class="p1">– Дієго з нею, – відповів Райлі, і ніхто не запитав, кого він має на увазі. – Під наглядом.

Кілька присутніх здригнулися. І більше ніхто й слова не зронив про Дієго.

Невже він із нею? На саму думку про це я скулилася. А може, Райлі сказав так тільки для того, щоб йому більше не надокучали питаннями? Мабуть, він не хотів, щоб Рауль ревнував і почувався упослідженим у той час, коли його зарозумілість грає нам на руку. Я не була певна, але перепитувати не збиралася. Як зазвичай, я тихенько спостерігала за навчанням.

Але виявилося, що просто дивитися – нудна затія, яка не рятує від спраги. Три дні та дві ночі Райлі не давав своєму війську й передихнути. Вдень уникати сутичок було важче – ми всі товпилися в переповненому підвалі. Для Райлі, проте, в цьому була одна перевага: він завжди встигав припинити бійку, перш ніж вона зайде задалеко. Ночі ми проводили надворі, тут тренування було вже справжнім, і Райлі доводилося раз у раз ловити чиїсь руки або ноги й прилаштовувати їх назад до тіл, поки ще не пізно. Він старався не лютитися, а головне, вчинив мудро, вчасно повідбиравши в усіх запальнички. Бо я могла заприсягтися: якщо Рауль і Крісті змушені отак день у день битися пліч-о-пліч, колись це вийде-таки з-під контролю і ми втратимо парочку членів клану. Проте Райлі вдавалося тримати всіх у руках краще, ніж я могла собі уявити.

Але то були тільки квіточки. Я зауважила, що Райлі вкотре повторює одне й те саме: не забувайте про команду, не відкривайте спину, не нападайте прямо. Це було смішно: складалося враження, що тут зібралися самі бовдури. Проте я усвідомлювала, що якби не просто спостерігала за всім здалеку, з-за спини Фреда, якби опинилася в самій гущавині, я б теж почала поводитись як бовдур.

Це нагадувало мені, як Райлі втовкмачував нам страх сонця. Повторював і повторював.

Тренування було таким нудним, що в перший же день, годин за десять від початку вишколу, Фред дістав колоду карт і почав самотиною розкладати пасьянс. Це було набагато цікавіше, ніж раз у раз дивитися на ті самі помилки, отож я здебільшого спостерігала за ним.

Ще годин через дванадцять (ми знову повернулися в будинок), я тицьнула Фредові в червону п’ятірку, яку можна перемістити. Він кивнув і так і вчинив. Після цього він перетасував колоду й роздав карти на двох – ми зіграли в ремік.[6] Ми не розмовляли, але кілька разів Фред усміхнувся. В наш бік ніхто не дивився, не кликав нас приєднатися.

Перерви на полювання не робилися, і з часом ігнорувати спрагу ставало дедалі важче. Легше й частіше спалахували сварки. Райлі верещав, а двічі сам повідривав декому руки. Я силкувалася не думати про палючу спрагу – зрештою, Райлі також має її відчувати, отож це не триватиме вічно, – але ніщо не могло витіснити спраги з моїх думок. Фред також напружився.

На початку третьої ночі (лишався ще один день, і коли я уявила, як годинник вицокує останні години, в моєму нутрі все стислося) Райлі зупинив навчальні бійки.

– Досить, дітки, – сказав він, і всі присутні вишикувалися довкруж нього широким півколом.

Банди, які сформувалися на самому початку, трималися купи, отож вишкіл насправді не вплинув на стосунки. Фред запхнув собі карти в задню кишеню й підвівся. Я трималася до нього якнайближче, сподіваючись, що його відразлива аура сховає і мене.

– Ви непогано попрацювали, – мовив Райлі, – і сьогодні отримаєте винагороду. Напивайтеся досхочу, і завтра покажете всю свою силу.

Звідусіль залунало полегшене гарчання.

– Я кажу «покажете», а не «змушені будете показати», не просто так, – провадив Райлі. – Гадаю, ви добре впоралися з завданням. Виявили кмітливість і старанність. Наші вороги навіть не підозрюють, щó їх очікує!

Крісті й Рауль загарчали, і це ричання миттєво підхопили їхні поплічники. Дивна річ, але в цю мить вони і дійсно справляли враження армії. Вони не марширували, не стояли стрункими шерегами, але у їхній відповіді бриніла одностайність. Вони стали єдиним організмом. І як завжди, ми з Фредом опинилися осторонь, але я була певна: тільки Райлі ще пам’ятає про наше існування – час від часу він ковзав по нас поглядом, наче щоб укотре упевнитися, що й досі відчуває силу Фредового дару. І не схоже було, щоб Райлі переймався через нашу неучасть у тренуванні. Принаймні поки що.

– Босе, ти маєш на увазі прийдешню ніч? – уточнив Рауль.

– Так, – Райлі дивно посміхнувся.

Схоже, ніхто й не помітив, що у відповіді Райлі щось було не так, – окрім Фреда. Бо Фред зиркнув на мене згори вниз, звівши одну брову. Я знизала плечима.

– Ви готові до винагороди? – запитав Райлі.

У відповідь його маленьке військо заревіло.

– Сьогодні ви відчуєте на смак, яким буде наш світ, коли зникне і слід конкурентів! За мною!

Райлі помчав геть, Раулів загін насідав йому на п’яти. Загін Крісті пробивав собі дорогу в передні ряди ліктями й кігтями.

– Не змушуйте мене змінювати плани! – заволав Райлі з верхівки дерева. – Бо підете в похід спраглі, мені байдуже!

Крісті рикнула якийсь наказ, і її загін неохоче зайняв позицію позаду Раулевих солдатів. Ми з Фредом дочекалися, поки всі вони зникнуть удалині. А тоді Фред жестом припросив мене, мовби кажучи: «Спочатку дами!» Не схоже було, що він боїться відкривати мені спину – радше намагається бути галантним. Я побігла за військом.

А воно вже давно щезло з поля зору, проте я легко взяла слід. Ми з Фредом бігли мовчки, але це мовчання було дружнім. Цікаво, що він думав? Можливо, його діймала спрага. У мене в горлі аж пекло, тож у нього, мабуть, так само.

Хвилин за п’ять ми наздогнали наших, але старалися триматися на віддалі. Військо рухалося навдивовижу тихо. Всі були зосереджені та якісь… дисципліновані. Я навіть пошкодувала, що Райлі не розпочав вишколу раніше. Поряд із такими вампірами перебувати значно легше.

Ми перетнули порожнє шосе, потім смужку лісу – і вийшли на пляж. Вода була гладенькою; оскільки ми рухалися здебільшого на північ, то це, мабуть, затока. Ми не наближалися до маєтків і жилих будинків – я була певна, що не просто так. Спрага і напружені нерви – цього цілком достатньо, щоб наша подоба організованої армії перетворилася на розгардіяш.

Ми ще жодного разу не полювали всі разом, і зараз я була переконана, що ця ідея не з найкращих. Занадто добре пам’ятаю, як тої ночі, коли