Читати книгу - "Крадій"

її на жаринах і дивився на маленький човен, що плив через озеро; єдиного члена екіпажу захищала парасолька, з корми висіли три волосіні, а потім хазяїн човна побачив його, помахав рукою та на веслах підплив ближче.

Чоловік був рибалкою шістдесяти років, йому бракувало трьох зубів: двох на нижній щелепі та одного на верхній.

— Заблукав? — спитав він.

— Ні, не заблукав. Шукаю шлях через озеро.

— Ага, ну то залізай, залізай!

Він заліз.

Перетинаючи водойму, рибалка жваво розповідав: про свою дружину (померла), про синів (благородні), про своїх невісток (не дуже добрі, але хоча б стараються), про внуків і правнуків (гарненькі, всі вони, такі гарнюні). Його семеро синів одружилися й разом народили йому тридцять вісім онуків, і з цих тридцяти восьми двадцять дев'ять вже також мали дітей — про кожного він пам’ятав ім’я, міг описати характер — тож загалом виходило, що в радіусі двадцять миль навколо озера загальна кількість його прямих родичів дорівнювала сімдесяти трьом.

— Було б сімдесят чотири, — зітхав він, — але один з них поїхав.

А це певним чином було майже смертю.

На протилежному березі озера Ремі хитко став на твердий берег і спитав:

— А чи далеко до Лампанга?

— Якщо підеш дорогою, то два дні йти... Але ж дорога на тому березі.

— А чи далеко йти, якщо я триматимуся далі від дороги?

— Чотири або п'ять днів, іти буде важко. Але тобі не слід цього робити — ти ж бо поранений, і хворів. Поживи в мене. Моя невістка догляне за тобою.

— Не можу. Коли ви повернетеся додому, дізнаєтеся, що про мене питали. Іноземець, високий, світла шкіра. Вам скажуть, що я злодій.

— Ти не злодій! — засміявся старий. — Я маю сімдесят три дитини — думаєш, не вмію злодіїв розпізнавати? Ти паломник, це ясно, як вдень!

— Тоді ви розумієте, чому я обираю важчий шлях.

Рибалка знизав плечима:

— Ґаутама на своєму шляху до просвітлення спробував голодувати та страждати, але лише з повним животом досяг Нірвани — принаймні, я так вважаю.

Коли вони вже розходилися, Ремі, повагавшись, обернувся до старого.

— А можна... — почав був він, а потім замовк, запнувся, не через слова, а через саму ідею того, що зібрався сказати.

Довіра в ньому ослабла, надзвичайно ослабла, і тепер слова застрягли в горлі, але він повільно глибоко вдихнув і все одно спробував:

— Коли розповідатимете людям про мене — можете розповідати, я не проти — ви не могли б їм сказати... Сказати, що я питав дорогу до Пхрае. Скажіть, що моя гомілка сильно поранена, і ви не перевозили мене через озеро. Але будьте ласкаві, не кажіть нічого хоча б день. Або два? Мені нічого вам запропонувати, окрім своєї вдячності та обіцяння, що таким чином ви не скоїте зла, а радше багато хорошого.

Рибалка вдихнув, втягнувши губи так сильно, що аж кінчик носа вниз нахилився й немов затремтів над прірвою, у яку могло провалитися все обличчя. Потім усміхнувся, весело махнув рукою та сказав:

— Гаразд, мене все одно ніхто не слухає!

Ремі низько вклонився та пішов геть.

Розділ 29

Чотири дні по тому, накульгуючи, він вийшов з лісу та пагорбів і прибув до Лампанга.

Колишня гордість королівства Ланна, це місто досі зберегло свої стіни, свої золочені храми, свою любов до бананів зі спеціями та свою гордість, неначе в тіні своїх гір досі заявляло, що воно є окремою державою, якій від зовнішнього світу потрібно надто мало, щоб турбувати його. Їдьте до Чіанг-Мая або до Бангкока, або за кордон, до Мьянми, якщо маєте потребу бігати на роботу, сперечатися на вулицях, купувати екзотичні речі або гучно розмовляти посеред ночі. Лампанг був тихим місцем для тихих людей, і дай боже, щоб це не змінилося.

Ремі трохи постояв на схилі, дивлячись на це маленьке місто, на будинки, що стояли на палях на стрімкій річці Ванг, яка, як і багато інших річок цієї країни, повертала зрештою до Чаопхраї та на південь, до моря. Він слухав звуки запряжених кіньми двоколок, що стрибали по вулицях, крики погоничів слонів, що везли товари до міста, брязкіт збруй і плескотіння весел — усі звуки здіймалися вгору, підсилені далеким гірським схилом на протилежному боці.

Входити до Лампанга було ризиком, бо там будуть представники влади, що пильнуватимуть, хоч як би він не відірвався від переслідувачів у горах, навіть якщо ті повірили казці рибалки, що він повернув на схід, до Пхрае, а не на захід, до річки. (Везіння: рибалка збрехав, і дуже радів цьому, його слова дійшли до Абгіка Лі, і той відразу наказав генералові з військом перейти до Пхрае, а своїх мисливців відправив назад, у пагорби, і не знайшов там жодного сліду Ремі.)

Але яким би не було везіння, його помітять, і місце його знаходження стане відомим, коли він зайде в місто. Усі ресурси Абгіка перенаправляться, його шукатимуть, і йому знов доведеться бігти, у той час як досі він просто бродив.