Читати книгу - "Останній тамплієр"

коней, але він не став розвивати цю думку. Якби він не зволікав із розробкою цієї версії, то вони б, можливо, вже встигли просунутися вперед із розслідуванням.

— Ти хочеш перевірити каскадерів з кримінальним минулим?

— Для початку можна. Але справа не тільки у вершниках. Самі коні — не менш цікава тема. — Амелія присунулася трохи ближче. — Ми чули і бачили на записі: люди стогнали і кричали, періодично велася безладна стрілянина. Але ж самі коні поводилися відносно спокійно.

Амелія замовкла, поглянувши на Джордано, який неподалік від них саме збирався відповісти на телефонний дзвінок. Здавалося, вона не палала бажанням продовжувати почату думку.

Рейлі вже зрозумів, що вона хотіла сказати. І за неї озвучив це неприємне для всіх них припущення.

— У них були поліцейські коні.

— Саме так.

Чорт забирай! Такий поворот подій не сподобався йому так само, як і їй. Поліцейські коні могли означати, що в цій справі замішані поліцейські. Навряд чи комусь сподобалося б розглядати можливість участі в злочині представників правоохоронних органів.

— Ну що ж, тобі й карти в руки, — неголосно сказав він. — Тільки дій якомога обережніше.

Вона не встигла відповісти — до них мчав Джордано.

— Це був Стів. Схоже, у нас щось вимальовується. І цього разу дещо вельми реальне.

15

Повернувши на Двадцять другу вулицю, Гас Волдрон відчув якусь нервозність. Так, він відчував себе як на голках іще з того суботнього вечора, але тут було явно щось інше. Він відчував різницю. Йому часто доводилося керуватися інтуїцією. Гра на перегонах була одним із прикладів. І які результати? Паршиві. Але в його житті було чимало випадків, коли йому доводилося діяти інстинктивно, і часто в результаті все влаштовувалося якнайкраще. Можливо, саме тому він і не викоренив в собі цієї потенційно небезпечної звички.

Незабаром він зрозумів, що було причиною його занепокоєння. Припаркована неподалік машина, непоказна і непомітна, аж занадто. Двоє чоловіків в ній нарочито неуважно поглядали на всі боки. Копи, поза всяким сумнівом — хто ж іще?

Відрахувавши потрібну кількість кроків, він зупинився і подивився у вікно. У ньому віддзеркалювалася іще одна, така ж непоказна машина, капот якої висунувся з-за рогу. Гас ризикнув швидко озирнутися через плече: в машині теж сиділи двоє.

Ясно — його взяли в лещата.

Гас негайно подумав про Люсьєна.

У голові відразу ж промайнули картини його жорстокої розправи над цим нікчемним і мерзенним жабоїдом.

Порівнявшись із крамницею, він несподівано прошмигнув до дверей і, увірвавшись всередину, кинувся до переляканого на смерть Люсьєна, який почав було вставати з-за столу. Гас віджбурнув стіл, перекинувши на підлогу великий неоковирний годинник і бляшанку з очищувальною рідиною, і відразу ж щосили зацідив Люсьєну кулаком у вухо.

— Та ти ж, підла тварюко, ти що, здав мене копам!?

— Ти що, Гузє...

Гас було замахнувся, щоб іще раз влупити його, але раптом помітив як Люсьєн, аж вивернувши голову, вилізлими з орбіт очима поглянув у бік підсобки. «Значить копи засіли ще й всередині», — здогадався він. І тут Гас відчув якийсь запах, схожий на запах бензину. З бляшанки, що впала зі столу, витікала рідина.

Однією рукою схопивши бляшанку, а другою — Люсьєна за барки, Гас відірвав його від підлоги і потягнув до дверей, де, ударивши ногою під коліна, знову збив цього чахлого тхора на підлогу. Притиснувши його ногою, взутою в масивний черевик, до підлоги, він нахилив бляшанку над головою француза.

— Слід було добряче подумати, перш ніж псувати зі мною стосунки, ти, жалюгідний вилупку! — прогарчав Гас, поливаючи йому голову.

— Припини, благаю тебе! — француз бризкав слиною; йому нестерпно кололо очі бензином, що на нього лився. Не давши переляканому на смерть Люсьєну схаменутися, Гас ривком відчинив двері й схопив його за комір. Діставши запальничку, він підпалив вилитий на голову француза бензин і стусаном виштовхнув крамаря на вулицю.

Голова й плечі Люсьєна осяялися синьо-жовтим полум'ям, і він, спотикаючись, заметушився по тротуару. Його зболені крики змішалися з криками шокованих видовищем перехожих і гучними сигналами автомобілів. Гас вискочив на вулицю і невідступно слідував за ним, стріляючи очима навсібіч. Його яструбиний погляд фіксував відстань, що відділяла його від чотирьох людей, по двоє з кожного боку. Усі четверо вискочили із машин з пістолетами в руках, більшою мірою зреагувавши на оповитого полум'ям чоловіка, аніж на нього.

Саме це йому й було потрібно.

Рейлі відразу зміркував, що їх помітили, як тільки побачив, що незнайомець хутенько шмигонув у крамничку. Він негайно заволав у мікрофон, увіткнутий в рукав:

— Він засік нас — приступаймо! Повторюю, приступаймо. — Дославши патрон у патронник свого «Браунінга Hi Power», Рейлі насилу вибрався з невеликого автомобіля, а Джордано вискочив з пасажирського боку. Він ще не встиг зачинити двері, як помітив чоловіка, що несподівано вигулькнув із крамниці й став безладно кидатися з боку в бік. Рейлі не вірив своїм очам: голова людини палала, як смолоскип.

Люсьен борсався в агонії з палаючим волоссям та сорочкою, а Гас невідступно тримався якомога ближче до нього, розраховуючи, що поліцейські не ризикнуть