Читати книгу - "Ляльковий дім"

Н о р а. Ти засвідчиш, що це неправда, Кристино. Я іще не втратила розуму. Я добре розумію все і кажу тобі: ніхто нічого про це не знав. Я сама все зробила. Пам'ятай!

Ф р у Л і н н е. Так-так. Але я все-таки не розумію...

Н о р а. Як же тобі зрозуміти? Тепер повинно статися диво.

Фру Л і н н є, Диво?

Н о р а. Так, диво. Але воно жахливе, Кристино, не треба його нізащо в світі!

Ф р у Л і н н е. Я негайно ж піду поговорю з Крогстадом.

Н о р а. Не йди до нього. Він тебе образить.

Ф р у Л і н н е. Був час, коли він готовий був зробити для мене все, що завгодно.

Н о р а. Він?

Ф р у Л і н н е. Де він живе?

Х е л ь м е р (з кабінету, стукаючи у двері). Норо!

Н о р а. Звідки я знаю?.. Ага, ось його картка! (Виймає з кишені картку.) Але лист, лист!..

Н о р а (злякано скрикує). Га! Що таке? Що тобі?

Х е л ь м е р. Ну-ну, не лякайся. Ми не йдем. Адже ти замкнула двері. Мабуть, міряєш?

Н о р а. Так-так, міряю. Ах, яка я буду гарненька, Торвальде!

Ф р у Лі н н е (прочитавши напис на картці). Він живе тут за рогом.

Н о р а. Так. Але нічого з цього не вийде. Порятунку нам немає. Адже лист у скриньці.

Ф р у Л і н н е. А ключ у чоловіка?

Н о р а. Завжди.

Ф р у Л і н н е. Нехай Крогстад зажадає повернути його листа нерозкритим... Хай знайде привід...

Н о р а. Але саме в цей час Торвальд завжди...

Ф р у Л і н н е. Затримай його. Побудь з ним поки що... Я вернуся якнайшвидше. (Швидко виходить через передпокій.)

Н о р а (іде до дверей кабінету, відчиняє і заглядає в кімнату).Торвальде!

Х е л ь м е р (з Іншої кімнати). Ну, чи впустять нарешті людину в її власну вітальню? Ходімо, Ранку, поглянемо. (На дверях.) Та ідо це значить?

Н о р а. Що таке, любий?

Х е л ь м е р. Я сподівався, зі слів Ранка, чудесної сцени з переодяганням...

Р а н к (на дверях). Я так зрозумів, але, мабуть, помилився.

Н о р а. Ніхто не побачить мене у всьому блиску до завтрашнього вечора.

Х е л ь м е р. Але, люба Норо, ти якась змучена. Від репетиції?

Н о р а. Зовсім ще не репетирувала.

Х е л ь м е р. Однак це потрібно...

Н о р а. Вельми потрібно, Торвальде. Але я нічого не можу вдіяти без тебе. Я все забула.

Х е л ь м е р. Ну, ми швидко це відновимо в пам'яті.

Н о р а. Так, ти вже неодмінно допоможи мені, Торвальде Обіцяєш? Ах! Я так боюсь. Таке велике товариство... Пожертвуй мені весь цей вечір. Щоб жодної справи — пера в руки не брати! Як? Обіцяєш, любий?

Х е л ь м е р. Обіцяю. Весь вечір цілком буду до твоїх послуг, бідне моє, безпорадне творіннячко. Гм! Так...Спершу тільки... (Іде до дверей в передпокій.)

Н о р а. Чого тобі туди?

Х е л ь м е р. Тільки глянути, чи нема листів.

Н о р а. Ні-ні, не треба, Торвальде!

Х е л ь м е р. Чого тобі ще?

Н о р а. Торвальде! Я прошу тебе! Там немає нічого.

Х е л ь м е р. Дай же глянути. (Хоче йти.) Нора кидається до піаніно і починає грати тарантелу. (Зупиняється біля дверей.) Ага!

Н о р а. Я не зможу танцювати завтра, якщо ти не попрацюєш зі мною.

Х е л ь м е р (іде до неї.) Справді, ти так боїшся, любонько?

Н о р а. Страшенно. Давай негайно ж. Час є ще до вечері. Сідай і грай мені, любий. Показуй, учи мене, як завжди!

Х е л ь м е р. З охотою, з великою охотою, якщо ти так хочеш. (Сідає за піаніно.)

Н о