Читати книгу - "Простір неспокою"

— Заздриш? Якщо хочеш, переходь до нас.

— Ким? — невесело усміхнувся Гнат. — Експертом?

— Можеш і експертом, але краще інспектором на оперативну роботу.

Гнат, погасивши усмішку, недовірливо глянув на Томаха.

— Жартуєш?

— Цілком серйозно.

— Кажи, що там у вас сталося?

— Хіба по мені видно, що у нас щось сталося?

— Загалом… ні, але я відчуваю…

— Ти не відповів на мою пропозицію.

— Ти теж — на моє запитання. Станіслав спохмурнів.

— На Дзорі зник наш спостерігач Василь Богданов, брат Микити.

— Як це зник? — скинувся Гнат.

— Не вийшов на зв’язок. У тому районі, як тобі, мабуть, відомо, у нас немає спостерігачів, і тепер доведеться когось відряджати туди на пошуки розвідника. А час не стоїть. А втім, то наш клопіт. — Томах наголосив на слові “наш”. — Хоча скоро він може стати й твоїм. Я розумію, моя пропозиція для тебе несподівана, тому не поспішай з відповіддю. Усе зваж і проаналізуй. Дозволю нагадати, що не кожного запрошують працювати в управління. І ще: УАРС — це організація, для роботи в якій треба мати покликання, а робота вимагає стільки сил, уміння, самовіддачі, дисципліни, життя, зрештою! — що не дай боже тобі погодитись і не витримати! Не пам’ятаю, хто сказав, що робота без морального виправдання — безглуздя чи ще гірше — жорстока необхідність, але знаю, що сказано це про рятувальників.

Гнат знизав плечима.

— Мене можеш не переконувати, я згоден. Тим більше що останнім часом я не дістаю задоволення від своєї конструкторської праці…

Томах застережливо підняв руку.

— Головне, не поспішай… Час покаже.

Станіслав підійшов до панелі домашнього координатора і в ніші під стінним віомом побачив мініатюрний відеопласт: гори, язик льодовика, снігове поле і в чорній пащі печери жінка в осяйному білому платті. Аларіка…

— Звідки це в тебе?

— Що? — перепитав Гнат, підходячи до приятеля. — А-а… Це вона мені подарувала, сама.

— Он як? Цікаво!

Гнат став навпроти Станіслава і через силу, не дивлячись на нього, запитав:

— Ти знав Сергія Реброва?

— Знав.

— А чому ж не сказав мені, що він загинув?

— Навіщо? Хіба це щось змінило б?

Гнат підвів голову й докірливо глянув Томаху в очі.

— Напевне, змінило б.

— А я думаю інакше. Ти марно все це затіяв. Якби я не знав тебе, то міг би припустити, що збунтувалося твоє самолюбство. Але ж не могло воно мовчати стільки літ? Ти ж нічогісінько не знав про Аларіку! Так? І не прагнув дізнатися, хоч це мене завжди дивувало. Що ж змінилося? Випадкова зустріч збудила колишні почуття? А смерть Сергія розв’язала руки? Не завдавай нового болю Аларіці, вона цього не заслужила.

— Постараюсь, — стримуючи себе, процідив крізь зуби Гнат. — Ти зі мною так ще ніколи не говорив.

— Тому що, по-моєму, ти був щасливий. Чи, висловлюючись інакше, був певний правильності своєї лінії життя.

— А тепер не певний?

— Тепер — ні. А це мене і лякає, І тішить. І якщо все пояснюється тільки впливом Аларіки — це погано.

— Погано? — Гнат нерозуміюче закліпав і сів на краєчок дивана. — Хоча, твоя правда, погано. Останнім часом щось дивне зі мною коїться. І Ребров помітив… і я сам відчуваю, іноді зриваюсь, ніби не спрацьовує щось усередині, якийсь вимикач у нервовій системі. 1 тоді я або розгублююся: загальмовуються реакції, зникає точність рухів — у грі це особливо помітно, або, навпаки, переоцінюю свої можливості, буваю грубим і злим… а це вже, сам розумієш, явний перебір.

— Перебір, — погодився Томах. — Один мудрець казав: “Недобір ближче до впевненості, ніж перебір. Останній виправдати набагато важче”. Тобі треба змінити режим роботи, бодай на деякий час. Можна також пройти курс гіпноіндукційного навіювання, хоча гіпнопрофілактику приписують, як правило, натурам із слабкими нервами. До речі, в мене народилась одна ідея. Ти бував коли-небудь на СПАСах?

— СПАСи? А-а… ці, станції аварійних… — пробурмотів Гнат, міркуючи” кого Станіслав має на увазі під “натурами зі слабкими нервами”.

— СПАСи — це станції прийому аварійних сигналів.

— Не доводилося.

— Я тобі влаштую екскурсію, не пошкодуєш.

— Ти вважаєш, мені це необхідно?

— Переконаний — для зміни вражень. Почну знайомити тебе зі специфікою роботи УАРС. Тим більше що тобі доведеться попрацювати у нас.

По Гнатовому обличчю ковзнула тінь.

— Це називається вербуванням. Томах тихо засміявся.

— А ти, бачу, пам’ятаєш, що означає цей древній термін. Наш шеф відгукнувся про тебе надзвичайно похвально і просив мене провести серед тебе роботу, спрямовану на з’ясування твого ставлення до аварійно-рятувальної служби… А якщо серйозно, Керрі пропонує тобі взяти участь в операції “Око”, яку ти, власне, вже почав — як еіхсперт. Між іншим, у мене таке відчуття, що ця операція нг зовсім безпечна.

Гнат довго мовчав. Нарешті запитав:

— А коли я не погоджуся?