Читати книгу - "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні"

тільки — аби лише прокотити Юрія Івановича й тим самим показати, що парламент не підтримує президента, а виходить, у країні має місце справжня криза влади й Україна некерована.

Якщо нового прем’єра не затвердять, БЮТ і «супутники» порушують питання про негайне — вже з 1 жовтня — введення в дію політреформи, що нібито дозволить «підстрахувати» політичну систему країни в умовах часткової недієздатності існуючої виконавчої влади.

Третій етап. «Антиєханурівська» коаліція в парламенті плавно перетвориться на «альянс за імпічмент президента». Тимошенко готова до союзу з нещодавніми ворогами — представниками учорашньої влади — заради досягнення мети: ініціювати формальну процедуру відсторонення президента від влади. Як відомо, для внесення питання про імпічмент до порядку денного потрібно 226 голосів з 450. Екс-прем’єр сподівається одержати підтримку близько 250 депутатів.

Четвертий етап. Не чекаючи завершення процедури імпічменту (який за чинним законодавством провести практично неможливо), Тимошенко звертається прямо до народу. Її прихильники (буде потрібно 20–25 тисяч осіб) збираються на честь річниці Помаранчевої революції й блокують будинок секретаріату президента на Банковій вулиці, Кабінет Міністрів і дачу Ющенка.

Далі, відповідно до сценарію екс-прем'єра, Віктор Ющенко, втративши політичну ініціативу, змушений буде погодитися з вимогами Тимошенко. А вимоги, швидше за все, виявляться наступними: «м'який варіант» — негайне повернення її в крісло прем'єра з форсованим проведенням політичної реформи, що припускає перехід багатьох президентських повноважень до глави уряду; «жорсткий варіант» — дострокові президентські вибори наприкінці поточного — початку наступного року.

Не дивно, якщо завтра ми довідаємося, що Юлія Володимирівна хоче спровокувати власний арешт. На дві-три доби, щоб розбудити народне збурювання діями чергової «злочинної влади». Дуже сподіваюся, що нинішня влада не піддасться на провокацію і не спокуситься на волю головної опозиціонерки.

Крім того, з погляду Юлії Володимирівни і її бойових товаришів, зараз ідеальна ситуація для інсценування усіляких замахів на її життя і, знову ж, викликаних цим народних збурень.

Той, хто думає, що подібний сценарій нереалістичний, глибоко помиляється. Не треба забувати, що Юлія Тимошенко вміє йти до самого кінця, оскільки в неї немає ніяких обмежень — ні політичних, ні моральних. А інвестиції в проект «Імпічмент Ющенко» уже зроблені, і чималі». [45]

У дні фінансового скандалу, пов’язаного із грошима Б.Березовського та можливим імпічментом дуже близький до Юлії Тимошенко, респектабельний київський тижневик «Дзеркало тижня» із жалем писав, що після президентських виборів «ні у стінах Кабміну, ні в приміщенні секретаріату; Президента, ні в інших державних установах послідовників Березовського помічено не було» [46]. Це є доказом того, що Борису Абрамовичу, навіть якщо він і допомагав Помаранчевій революції, нова українська влада не дала жодних преференцій, які можна було би використати проти Віктора Ющенка.

Поруч з цим варто нагадати такий факт. На час інавгурації Президента України В.Ющенка, кожному з близьких членів його команди було надано певну кількість запрошень у своєрідну VIP-зону поблизу монумента Незалежності. Юлія Тимошенко привела із собою двадцять дві особи. Восьмеро з них — це дружина Бориса Березовського і сім її охоронців. [47] Цей факт дуже багато про що говорить. Це одне. І друге, під час лютневої 2006 року поїздки Ю.Тимошенко у Лондон, тамтешній житель Борис Березовський запропонував їй зустрітися для обговорення деяких речей. Юлія Володимирівна від такої зустрічі відмовилася. Чому? Де логіка у її діях? Невже відмовилась лише з огляду на теперішню виборчу кампанію в Україні?

ХIV. Меморандум

Призначивши виконуючим обов’язки Прем’єр-міністра України досвідченого управлінця і свого близького соратника Юрія Єханурова, Президент дав зрозуміти, що саме він має очолювати новий український уряд. Такі дії Віктора Ющенка аж ніяк не влаштовували Юлію Тимошенко, вона все ще сподівалася повернутися у владу, тому й вживала для цього різнопланових заходів. У цей період вона перебувала лише у Києві і займалася тільки одною проблемою — поверненням у крісло прем’єра та підготовкою до нових виборів. Було заявлено, що фракція БЮТ за іншого кандидата в прем’єри, окрім самої Ю.Тимошенко, голосувати не буде. Без голосів БЮТ Президенту важко було набрати необхідну кількість голосів. Позиція Ю.Тимошенко полягала лише в одному — змусити В.Ющенка повернути їй посаду глави уряду. Вона дуже сподівалася на те, що нового прем’єр-міністра Верховна Рада України затвердити не зможе, а це означатиме чергову політичну кризу. Ось тут вона і з‘явиться із своїми ультимативними вимогами. Про такий задум свідчать і слова Ю.Тимошенко із інтерв’ю «Українській правді», яке вона дала 17 вересня 2005 року: «Якщо уряд не з‘явиться, то треба буде пропонувати стабілізаційні дії, і я буду учасником усіх цих процесів.» [48]

У такій ситуації перед Президентом постало два шляхи: скоритися невгамовним домаганням Ю.Тимошенко, або шукати якийсь інший шлях.

Йти на перший варіант після того, що вчинила Ю.Тимошенко та її близькі соратники, Віктор Ющенко просто не міг. Взяти, нібито чесно простягнуту руку Ю.Тимошенко, Президент теж не мав морального права. Повернути Ю.Тимошенко на посаду прем’єра означало не що інше як визнати свою поразку у протистоянні із брутальною неправдою та лицемірством, крутійством і відвертим шантажем. Допустити повернення Ю.Тимошенко у крісло глави уряду було рівнозначне зраді надій і сподівань десятків мільйонів українців на чесну і правдиву владу. Після такого призначення В.Ющенку не було чого робити на посаді Президента. Саме ці обставини спонукали його йти по новому шляху. В.Ющенко прекрасно знав ситуацію і до цього нового шляху розпочав підготовку відразу ж після відставки уряду.

Першим кроком у цьому напрямку стало укладення 12 вересня 2005 року Декларації єднання та співпраці заради майбутнього України, яку підписали Президент України Віктор