Читати книгу - "Вогонь-охоронець"

">[43] яка довго не заживала. Тоді я зрозумів, що й цей сон був віщим. Всесильні боги посилали з Олімпу нове попередження про небезпеку, яка загрожувала мені з боку підступного чужинця. Я все ж не послухав цього мудрого застереження й боровся з ним далі, хоч і потай, приховано, поширюючи різні тривожні чутки та намагаючись підбурити проти нього якнайбільше мешканців міста. Він тільки глузливо посміхався, зустрічаючись зо мною. Я зрозумів, що він розгадує мої думки й готує удар у відповідь.

Я ще раз не послухав перестороги неба. Якась справді зла сила підштовхнула мене знову несхвально відгукнутись про Сина Неба. Переказали йому про це чи він сам підслухав мої слова, перебуваючи в іншому кінці міста, в що я також цілком вірю, — як би там не було, удару-відповіді не довелось довго ждати. Того ж вечора, готуючись прочитати молитву, я замість неї раптом на загальний подив і власний жах загорланив посеред храму сороміцьку мілетську пісню, слова якої навіть не зважуюсь навести тут. Я розумів, що чиню блюзнірство, але нічого не міг вдіяти з собою, поки отак, з піснею, не вибіг з храму й не сховався в кутку двора.

Цей випадок, викликавши в місті загальне обурення, сповнив мою душу жахом. Я зрозумів, що не зможу боротися з таким підступним і могутнім ворогом.

Не слід виховувати левеня у місті. Бо виросте — всім доведеться слухатись його.[44]

Син Неба взявся будувати якусь мудру машину. Вона скидалась на величезні крила птаха чи швидше на велетенського метелика. Раби подейкували, що на цих крилах він збирається літати.[45] Тоді я через оракула оголосив, мовляв, гніваються боги на такі нечестиві задуми й повеліли мені зруйнувати машину. В оточенні варти та в супроводі багатьох знатних людей я вирушив до будинку, де жив чужинець. Ледь я простягнув руку до машини, як Син Неба гукнув: «Не чіпай, бо опечешся!» Я злякався, але все ж у великому гніві не послухав його оклику й схопився за дерев'яне сплетіння крила, на яке він натягував бичачу шкіру. Тієї ж миті на долоні моїй здувся великий пухир, неначе справді від сильного опіку, хоч готовий поклястися всіма богами, що дерево було зовсім холодне й навіть сирувате. Побачивши таке чаклунство, натовп закидав згубну машину камінням.

Три дні після цього Уранід не з'являвся в місті: мабуть, заліковував рани. А я тим часом пророкував у храмі, що Син Неба збирається відчинити міські ворота таврам, знищити всіх вільних людей і встановити в місті владу рабів, як це зробив свого часу Савмак у Пантікапеї. Боги вимагають, провіщав оракул, щоб чаклуна було закуто в ланцюги й кинуто до в'язниці при храмі, бо тільки я зможу тримати його в покорі та з допомогою всемогутніх богів приборкати його чудодійну владу. І я домігся свого. Ареопаг більшістю голосів вирішив закувати чужинця в ланцюги й тримати під моїм наглядом у в'язниці при храмі.

16. Так ми вирішили, і я вже торжествував цілковиту перемогу. Але боги — чи злі сили, що допомагали чаклунові,— знову зруйнували наші плани. Я наказав закувати його міцніше й кинути в надійну в'язницю. А ключ від неї задля обережності потай віддав своїм друзям, наказавши при цьому, щоб вони не повертали мені його, хоч би як я просив. Адже, користуючись своєю могутньою чаклунською силою, він міг навіяти мені думку, щоб я відчинив темницю й випустив його на волю. Друзів же я вибрав навмисне таких, котрих він не знав в лице й через те не міг навіяти їм своїх думок.

Мої побоювання справдились. Ось уже третій день він спокушає мене, й під тиском навіяних ним думок, які весь час штовхають мене на різні несподівані вчинки, я все більше жахаюсь. Хто кого тримає в полоні? Так, він сидить на ланцюзі у в'язниці. Але він скував мою волю, я його раб, я більше не належу собі. Сьогодні вранці він знову змусив мене прийти до віконця в дверях в'язниці й заявив, що має дуже важливе повідомлення для екклесії. Мені він передати його відмовився — тільки народним зборам. Я знову відчув нездоланну потребу негайно випустити його і привести на агору, тому з розпачу втік подалі від храму, щоб не піддатися цій спокусі. Я знаю, чого він хоче. Він зуміє підкорити своїй страшенній волі всі народні збори, і його не тільки звільнять, але й зроблять головним жерцем. Випустити його на свободу з такими могутніми здібностями?

О ні! Моя рука те поховає…»

…На цій цитаті з трагедії Евріпіда «Медея» (вірш 1619-й) уривається знайдений нами рукопис, хоч іще є досить великий шматок чистого, несписаного папірусу.

КРІЗЬ ДАЛЕЧІНЬ ВІКІВ

За найтяжчих обставин зберігай глузд.

Горацій

Званцев. Ну, мій шановний кроте, що ти скажеш про цей цікавий документик?

Скорчинський. Документик! Ти навіть приблизно збагнути не можеш, який цінний він для нас!

Званцев. Ото дива, цікава байка про сварки двох стародавніх шахраїв!

Скорчинський. О-о! Багато хто з тих, хто не вивчав античної історії, саме так його й розцінить: «Цікавий документ, досить втішне, знаєте, оповіданнячко про підступи хитрого жерця, який намагався вижити з міста свого суперника дві тисячі років тому…» А для нас це справжній скарб.