Читати книгу - "Операція «Ліра»"

знову із двома чашками чаю, як Асдрубал знав уже наперед, дуже слабкого і несмачного.

— Я був у Барі, — почав архіваріус, запалюючи сигару. — Копирсався там у нерозібраних фондах і дещо знайшов. Він постукав по фоліанту, який саме тримав у руках, коли Моваджеріо зайшов.

— Це рукописні мемуари Помпоніо Ненни, розумієте? Біс його знає, як вони туди потрапили. Ненна, кажуть, походив з Барі. Можливо, на схилі віку він повернувся на батьківщину… Ці мемуари не лише страшенно цікаві, але й цінні з погляду загальноісторичного і музикознавчого — хоча б тільки заради опису музичного життя Неаполя наприкінці XVI століття!

З них випливає, що Ненна жив у палаці князя Венози не менше десяти років. Тому досить детально описує свого учня. Хвалить його майстерну гру на лютні — та й як не хвалити йому плоди своєї праці! — пише, з яким інтересом вивчав Джезуальдо старих грецьких теоретиків, і робить з цього висновок про його любов до хроматизму. Згадує також про цікавий експеримент, або скоріше — незвичайну ідею дона Карло: дванадцять своїх слуг, здібних і виучених співаків, він поставив у ряд і дав кожному по одному тону хроматичної гами в межах октави. Потім він складав і зразу ж давав виконувати прості мелодії та цілі композиції так, що кожний вокаліст у лівреї в потрібну мить і на певний час тягнув завжди ту свою єдину ноту.

— Це надзвичайно цікаво, — озвався Асдрубал, — адже йдеться про той самий принцип, на якому була заснована — правда, набагато пізніше, — російська рогова музика. Проте… ви сказали дванадцять… хроматична… в ряду?

— Щоб ви правильно зрозуміли: Ненна пише про це, як про забаву, про одну з численних примх Джезуальдо, що швидко виникали і так само швидко забувались. Але сам він визнає, що його зацікавила спроможність повного і різноманітного використання можливостей, які містять у собі всі дванадцять тонів хроматичної гами — звичайно, в побудованій за всіма правилами, а не в імпровізованій музичній композиції. І що він зробив таку спробу — зверніть увагу! — в день роковин трагічної події, яка вторглася в життя кількох людей і назавжди затаврувала одного з них.

Легко можна здогадатися, яку трагічну подію має Ненна на думці, навіть коли б він не пояснив це потім сам. І тепер ми підійшли до найцікавішої частини мемуарів музиканта з Барі. Ненна пише про смерть донни Марії, але при цьому наводить зовсім невідому версію.

Той назавжди затаврований учасник драми, пише Ненна, це, певна річ, дон Карло Джезуальдо з Венози, який несе на собі тягар несправедливого обвинувачення у вбивстві своєї дружини. І Ненна надумав розповісти правду.

Чарівна молода донна Марія д’Авальос чотири роки бездоганно йшла по життю пліч-о-пліч із своїм ревнивим, гарячим, але благородним чоловіком. Ті принадність збуджувала захоплення і любов в серцях численних аристократів, які відвідували музичну академію в неапольському палаці Джезуальдо. Серед них був і дон Фабріціо Караффа, герцог з Андрії, зарозумілий, легковажний і пихатий молодий чоловік. Він почав упадати коло донни Марії. Відкинула його залицяння, як і всіх інших. Він подвоїв свої зусилля, нудьгував і зітхав, але марно. Він став настирливим — вона вигнала його геть з палацу. Караффа оскаженів і заприсягся, що здобуде перемогу над донною Марією. Йому пощастило підкупити камердинера на ім’я Паскуале, щоб той приготував для дона Джезуальдо, якому дружина боялася звіритися і який нічого не знав про залицяння до неї Караффи, отруйний напій. Одночасно з цим він звелів підкинути дону Карло підробленого листа, в якому донна Марія начебто нагадувала Караффові про нічне побачення і застерігала його перед своїм чоловіком.

План Караффи був справді диявольський: князь мав померти в страшних муках ревнощів. Проте фатального дня Джезуальдо був поранений. Ненна не пише за яких обставин, можливо, це сталося на полюванні. Отже, дон Карло відпочивав у кріслі біля каміна і писав партію тенора до мадригалу «Tu m’uccidi o crudele» («Ти вбиваєш мене, жорстока»), коли увійшов Паскуале з листом і зрадницьким бокалом вина. За хвилину донна Марія, що була в суміжній кімнаті, почула зойк і падіння важкого тіла. Відчинивши двері, побачила закривавленого дона Карло, — відкрилася рана — біля самого каміна, полум’я пожирало лист в його руці і підбиралося вже до краю рукава його блузи. Донні Марії пощастило відсунути тіло князя від полум’я; переляк і зусилля виснажили її, вона відчувала, що ось-ось зомліє, помітивши келих з вином, випила його одним махом; не могла вже покликати на поміч, впала мертва. Коли про це дізнався Караффа — можливо, від Паскуале, якого потім ніхто вже не зустрічав, — то проштрикнув себе кинджалом.

Дон Карло одужав, але дуже змінився: став серйозним, мовчазним, замкнутим. Про той фатальний вечір не згадував ані словом, за донною Марією взагалі не тужив, навіть не дозволяв у своїй присутності говорити про неї — і це власне й привело до отих дурних вигадок, припущень та байок про Джезуальдо як убивцю. То що ви на це скажете?

— Дивна історія, — мовив Моваджеріо, помовчавши хвилину, — справді, в житті і досі бувають ситуації майже неймовірні. — Ви казали, що Ненна описує у своїх мемуарах різні події музичного життя Неаполя. Ви перевірили правдивість його свідчень?

— Певна річ. Щодо історичних фактів — і не лише музичних — Ненна цілком надійний і точний кореспондент. Але випадок з Джезуальдо — це щось інше. Не забувайте, що дон Карло був його учнем, і маестро з Барі мав багато причин бути вдячним своєму доброзичливцю, з ласки якого він жив майже все своє життя. Відверто скажу: я маю сумніви щодо існуючої версії про смерть донни д’Авальос та Караффи, але не вірю й Неннові. Тобто лише частково не вірю йому: гадаю, що він знав факти і мотиви випадку, але подав їх так, щоб його добродій дон Карло і донна Марія вийшли чисті, як божа сльоза.

— Мені здається, — посміхнувся Асдрубал, — що ви вже маєте свою версію…

— Авжеж, — кинув старий гордовито. — Ви помітили, що Ненна говорить про Джезуальдо захоплено, з великою пошаною, але — коли мова заходить про риси характеру князя — до певної міри критично, розважливо, а тому, мабуть, достовірно. А вже донну Марію він підносить до небес, робить з неї мало