Читати книгу - "Коли вмирає Безсмертний, Юрій Георгійович Герасименко"

би край амурним зазіханням Великого Перукаря.

Так батько говорив мені. Але я свого батечка знаю… Це, певна річ, тільки половина його плану. Він, мабуть, міркує так: Хич послухає про його дослідження, Хич подивиться на космічне чудовисько, і Хич — на те він і Мислячий — замислиться. «Як же не?! — обуриться він. — Такий видатний учений, такий тонкий дослідник і таку незначну посаду займає?!»

А обурившись, негайно ж видасть вердикт: «Звільнити Купхейпа Х’юпа Купепа з посади експерта спіритики, спіритології та спіритографії при Вищій Раді Слуг і призначити Купхейпа Х’юпа Купепа членом Вищої Ради».

Отакі честолюбні плани у мого скромного батенька.

Тепер слухай ще уважніше. У мене теж є план. Ти думаєш, чому мене не дуже турбує оце тимчасове вигнання? Провінція-13—2, де я незабаром буду, здавна славиться як таємне гніздо несхильників. Твердо переконаний: там я нарешті зв’яжуся з ними.

Вчора зустрів Пейча. У кулінара дружок в Департаменті Державної Арифметики. Він сказав, що за останній рік порівняно з минулим число випадків несхильництва зросло втричі. Нечувано! Ти був правий: насуваються грандіозні події. Ми ще полетимо на твою планету з першою делегацією революційної Щактиф! Скоро, дуже скоро ми почнемо діяти.

— Твоїми б устами та мед пити, — невесело посміхнувся Іван і враз схопив Чакта за руку: — Дивись! Дивись! Що це? Затемнення сонця?

Так, це справді було затемнення. На нерухоме щактифське світило повільно наповзав краєчок чорного диска.

— Ой, — шарпнувся Чакт, — це ж Свято Пітьми починається! Треба тобі його зблизька показати! Зараз, зараз! — і схилився над пультом управління. Штейп став різко знижуватися.

А чорний диск уже на третину закривав сонце. М’який, інтимний присмерк оповив величезне місто. І тут Іван почув, що дзвін, немов перед схилянням, став мовкнути, даленіти і раптом увірвався зовсім.

У глибокій, напруженій тиші, в сутінках, що вкрадливо світились жовтими вогниками, народилися інші звуки.

Глухі, немов здавлені, з’єднані якимось конвульсійним ритмом, вони були огидно тривожні, майже моторошні. Шипіння, стукіт, сичання, хлипання, тріск, висвист — вся оця дика какофонія гучнішала з хвилини на хвилину.

Штейп повільно плив по Радіальному Проспекту на рівні третього поверху. Перехилившись через борт, Іван з цікавістю спостерігав незвичайне видовище.

Вулиця переповнена хичистами, служителями та їх подругами. З обличчями, густо розмальованими якимись чорними знаками, вони кривлялися, присідали, сіпалися в такт диявольським звукам. А звуки все гучнішали й гучнішали…

— Спикт, — пояснив Чакт, — так званий Танець Біологічних Бажань. Ти помітив, що на вулиці нема шхуфів? Їм дозволяється зустрічати Свято Пітьми лише в приміщенні і без спикту.

Вже тільки краєчок сонця блідо світився в примарному небі. Внизу, в хтивому сяйві жовтих ліхтариків, шаленів величезний натовп. Нарешті сонце зовсім погасло. Під різкий металевий свист, що заглушив уже всі звуки, оскаженілі танцюристи і танцюристки звивалися, стрибали одне через одного, падали.

— Так званий «момент пізнання блаженства», — пояснив Чакт. — Дивись, дивись, що робиться!

Творилося дійсно щось неймовірне: плазуючи в жовтому сяйві, осатанілі мислячі організми надсадно кричали. Крізь пекельний свист і скрегіт спикту долинали уривки фраз: «О змії радості!..», «Все дозволено!..», «Ми звіробоги!!», «Веселі змії…»

«Черви! — реготав Іван. — Дустом би по оцій нечисті!»

Страшний, всепронизуючий свист, дійшовши найвищого напруження, увірвався оглушливим тріском. Запала глуха тиша.

В чорному небі тонко-тонко сяяла смужка сонця, що вже Звільнялося із липких обіймів пітьми.

Сонце звільнялося…

Чи справді воно звільнялось? Сонце неволі, сонце мертвого спокою, жовте сонце Щактиф…

ЧАСТИНА ДРУГА. ХИЧ МИСЛЯЧИЙ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

«Веселий настрій». Чим пахло в кабінеті. Прожектор Спокою.

Жовта пляма формою нагадувала Північну Америку. Товста чорна лінія перетинала її навкіс. Над перекресленим материком, мов сонце, сходило вирячене око…

— «Веселий настрій», — прочитав Іван напис під картиною. Картина була в масивній рамі із сяючої, мов бронза, прозорої пластмаси.

Поряд красувалася інша. Ця була значно ширша і, мабуть, на добрих півметра довша, зате назву мала куди лаконічнішу: «Усмішка» — на чорному паралелограмі звивалися три білі змії…

— Колоритно! — відзначив Іван. —Нічого не зрозуміло, — і перейшов до третього полотна, що займало трохи не половину стіни.

Зелена однонога жінка з потворно видовженою головою пристрасно обіймала жовтий ромб. Все художнє полотно рясніло розмитими жовто-зеленими плямами найрізноманітнішої форми і розміру. Назва була така я; багатозначна, як і сам твір: «Пробудження реготу».

Навіть не будучи фахівцем у галузі живопису, Іван безпомилково визначив, що всі три полотна належать пензлю (мабуть-таки пензлю) одного дуже веселого художника.

Купхейп дрімав на стільчику недалеко від високої вхідної панелі з блискучою табличкою: «Сач Кепст — служитель свідків Безсмертного, шеф-редактор «Цікавої газети». Поглянувши на горбаня, на панель, на довжезну чергу теж сонних відвідувачів, Іван зітхнув.

От тобі й двоюрідний брат! Бідило, поспішаючи з Купхейпом на цю аудієнцію, був певен, що довго вони не затримаються: редактор — родич Купхейпа… А воно не туди!

Час від часу горбань прокидався, заклопотано дивився на чергу: чи не перейшов, бува, наперед хтось із Задніх? І знову клював носом. Іван з цікавістю оглядав вітальню.

Після майже пустих, по-спартанськи обставлених кімнат академії Кепстів зал для відвідувачів дуже скидався на виставку останніх меблевих мод. Стільці, столики, шафи, канапи — все те було просте, надзвичайно модерне і — головне — комбіноване. Біля кожної речі докладне пояснення її призначення в побуті мислячих організмів.

Іванову увагу привернув стілець. Складався він з прозорого пластмасового сидіння, відштампованого точно по формі сідниці, та блискучої металевої ніжки. У поясненні говорилося, що, враховуючи природну нестандартність сідниць мислячих організмів, сидіння нині теж штампуються різної форми і площини. Форми ці науково класифіковані і зведені до вісімнадцяти загальнодержавних стандартів. Саме завдяки цьому досягалася та величезна економія коштів, за яку основоположник класифікації сідниць одержав найвищу урядову нагороду — Знак Зеленого Тетраедра. Стілець був комбінованим. При потребі його можна було легко перетворити на нотний пюпітр.

Цікаво задумані були також модерні комбіновані шафи для книжок. Книжки книжками, та якщо їх разом з полицями викинути, а потім перевернути цей металево-пластмасовий агрегат і наповнити його водою, — шафа перетворилася б на досить пристойну, мікролітражну ванну. А коли покласти шафу-ванну на інший бік, — матимете цілком пристойне двоспальне ліжко. При певній зовсім нескладній реконструкції шафа-ванна-ліжко могла б стати модерним письмовим столом з дотепною прибудовою для збереження брудної білизни. Шафа-ванна-ліжко-стіл дуже легко перетворювалась на сервант і т.д. і т.п., і цим зовсім уже казковим метаморфозам, здавалося, не було кінця.

Купхейпові набридло спати. Протерши свої банькаті очі, він знову