Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дівчина очуняла від того, що на неї вилили відро холодної води. Гестапівці встигли од-в'язати її, вона сіла на тапчані, інстинктивно зіщулившись. Побачила Крейцберга — той поблискував очима, недобре посміхаючись. Нараз посварився пальцем.
— Все, що було досі, — почав погрозливо, — дитячі іграшки. А тепер…
Крейцберг подав знак, гестапівці схопили Жервезу, посадили на стілець з високою спинкою, міцно притиснули зраненою спиною. У дівчини пішла обертом голова від болю, вона заплющила очі й застогнала.
— Так, я не жартую! — Крейцберг присунувся до неї, в руках у нього блиснуло лезо. Жервеза не помітила, звідки він узяв ножа: чи витягнув з кишені, чи ховав, як фокусник, у рукаві. Ніж був добре вигострений, лезо вузьке й тонке, воно, здавалося, могло пройти крізь людське тіло, навіть не зранивши, не завдавши болю.
Дівчина здивувалася парадоксальності такої думки, і все ж ніж не дуже страшив її, немов то була іграшка в дитячих руках. А Крейцберг вів далі:
— Тепер я помалу різатиму тебе, зовсім помалу, щоб тобі було дуже боляче!
Він підкинув ножа на долоні, спритно піймав за руків'я й кольнув Жервезу в горло. Та чи цей укол був не сильний, чи Жервеза просто не вірила, що людина, хоч яка жорстока, може різати подібну до себе істоту й милуватися, як тче кров, але вона не злякалася. Зрозуміла, що Крейцберг не жартує лише тоді, як він натиснув на лезо сильніша — відсахнулася. Але гестапівці тримали міцно. І Жервеза закричала. Не від болю, а під страху смерті, уперше в житті усвідомивши його по-справжньому.
Крейцберг зареготав і відняв ножа. Трохи побавився ним: ставив вістря на кінчик пальця і тримав, переставляючи з пальця на палець. Це так тішило його, що, мабуть, він на кілька секунд і справді забув про Жервезу. Але раптом зітхнув, узяв ножа і незграбно, тримаючи його трьома пальцями, провів вістрям по Жервезиному тілу.
Дівчина зойкнула і нараз несподівано для самої себе закричала тонко й жалібно, мов дитина, яка скаржиться на несправедливість І не розуміє, чому її карають.
Обличчя в Крейцберга прояснилося.
— Тепер ти скажеш мені все, назвеш явки, зв'язкових?
Жервеза похитала головою.
— Я кажу правду, а ви не вірите мені…
— Назви людей, які приходили до фірми. Не в справах «Поло», а підпільників. Хто стояв на чолі організації, Кан чи Дюбюель? — Крейцберг знову кольнув дівчину ножем. — Розумію, тобі боляче, але рука в мене може зірватися, і я попсую тобі легені чи ще щось. А я не хочу, щоб ти вмирала, ти ще не сказала нічого, а мусиш…
Жервеза дивилася на гауптштурмфюрера — знову бачила, як ворушаться його губи, але нічого не чула, слова немов обтікали її, не зупиняючись, не торкаючись свідомості. І вона злякалася, що божеволіє. Нараз до неї дійшов зміст сказаного — не все, лише слова Крейцберга про те, що рука в нього може зірватися.
Жервеза зціпила зуби й напружилася вся, і коли біль знову обпік її груди, щосили подалася вперед, рвонулася з рук гестапівців, щоб лезо пройшло крізь її серце. Але гауптштурмфюрер був напоготові й мав блискавичну реакцію — відсмикнув руку з ножем і вдарив Жервезу навідліг по обличчі.
— Встигнеш іще померти, — посміхнувся криво й загорлав на гестапівців: — А ви чому не тримаєте?
Ті міцно притиснули дівчину до спинки стільця. Тепер не могла й поворухнутися, закусила губи, щоб не кричати.
Крейцберг помітив це. Мовив украдливо:
— Припустимо, я повірю, що ти не маєш стосунків із шпигунами. Розказуй про те, що знаєш. Як, по-твоєму, хто головніший: Кан чи Дюбюель?
— Мосьє Кан — директор, Дюбюель його підлеглий, — упевнено відповіла Жервеза. Враз пригадала: колись вона зазирнула до кабінету Кана й побачила, як Дюбюель щось вичитував директорові. Щоправда, він трохи чи не одразу помітив Жервезу й блискавично перевів розмову на інше, проте дівчина ще тоді щось запідозрила, а тепер цей допит…
Крейцберг сховав ножа. Наказав гестапівцям відпустити дівчину. Мовив, не зводячи з неї погляду:
— От що, кицю… Зараз я віддам тебе цим хлопцям.
Жервеза здригнулася, і гауптштурмфюрер це помітив. Повторив запитання:
— То хто був справжнім шефом організації?
Жервеза розповіла про побачену сцену.
— А ти спостережлива, — похвалив Крейцберг. — Розкажи про Дюбюеля. Все, що знаєш: звички, вади, дивацтва. Коло знайомств. Чи дзвонили йому жінки?
— Ні, він цурався жінок. Тільки працював, і все. Не хворів, хоча колись скаржився на нирки.
— Які ресторани полюбляв?
— Снідав і обідав навпроти в бістро.
— А крамниці?
— Мосьє Дюбюель ніколи не розмовляв на цю тему.
— Про що він розмовляв? Чи мав якісь слабості, звички?
Жервеза похитала головою. Їй здавалося, вона знає мосьє Дюбюеля, а виявляється… Зненацька згадала:
— У нього часто було подразнення шкіри. Після гоління. Казав, що лише один перукар у Парижі вміє голити до ладу.
— Де?
— Колись ми проїжджали повз перукарню, і мосьє Дюбюель жалкував, що не має часу заскочити туди. На перехресті Рю-Сосюр і Лежандр.
— Біля комерційного училища? — запитав Крейцберг.
— Так, це недалеко від «Поло».
— Ви починаєте мені подобатись, мадемуазель Пейрот.
Жервеза провела тремтячими пальцями по ранах на грудях.
— Заживе, — помітив цей рух Крейцберг, — і, якщо ви будете розумницею, дістанете медичну допомогу. Отже, які ще звички мав Дюбюель? І Кан?
Вальтер Шелленберг стояв перед відкритим вікном, дивився на озерну блакить під замком, на схили гір, укриті барвистим лісовим осіннім килимом. Сонце, схиляючись до заходу, запалило пожежу на гірських схилах, лише вгорі, де листяний ліс переходив у хвойний, темно-зелена смуга відмежовувала червоно-золоті розсипища від похмурого нагромадження голих скель.
Не можна сказати, що цей пейзаж не хвилював бригадефюрера. І все ж переливи золота й багрянцю, як і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.